Юзеф Пілсудський і Симон Петлюра 1920 рік, Київ

Народився у Зулові (лит. Zalavas) поблизу Вільно (тепер Вільнюс, Литва). У 1885 закінчив Віленську гімназію. Навчався на медичному факультеті Харківського (виключений за участь у студентських виступах), згодом — Віденського університетів. У цей період належав до польської патріотичної організації «Єдність», яка підтримувала контакти з «Народною Волею». У 1887 Пілсудський був заарештований царською владою, звинувачений у підготовці замаху на Олександра III і засуджений до 5-річного заслання у Сибіру.

У 1892 повернувся у Вільно, де став одним із співзасновників Польської соціалістичної партії (ППС), з 1894 — член Центрального робітничого комітету. У кінці 1890-х рр. організував видавництво партійного органу «Роботнік» (згодом — «Валька»). На початку 1900-х рр. жив у Львові, Лондоні та Токіо, де намагався встановити контакти з японською розвідкою. Під час революції 1905-07 у Російській імперії керував бойовими групами, що займались підготовкою і проведенням терористичних акцій (головним чином — пограбуванням банків з метою здобуття коштів для купівлі зброї), визволенням політичних в'язнів, вишколенням нових бойовиків для боротьби проти імперського режиму та за незалежність Польщі. У 1906 виступив одним з ініціаторів створення ППС-революційної фракції. У 1908 Пілсудський заснував у Галичині Союз активної боротьби, який у 1910 створив у Львові нелегальну воєнізовану організацію «Стрілецьку спілку». На початку 1910-х рр. був обраний головним комендантом Тимчасової комісії організацій у боротьбі за незалежність Польщі, що діяли у Галичині.

Досягнення незалежності Польщею вважав можливим за умови розгрому Російської імперії у війні з Австро-Угорщиною і Німеччиною. Встановив і підтримував зв'язки з австро-німецьким генеральним штабом. У роки Першої світової війни 1914-18 командував бригадою, сформованою з поляків, яка у складі австрійської армії воювала на Східному фронті. В липні 1917 внаслідок конфлікту з німецькими окупаційними властями (відмовився присягнути німецькому кайзеру) був заарештований і ув'язнений в тюрмі у Марієнбурзі. Був прихильником так званої федеративної концепції, яка передбачала розчленування Російської імперії і створення у Східній Європі федеративної держави у складі Польщі, Литви, України і Білорусі. У листопаді 1918 Пілсудський, посівши пост тимчасового керівника Польської держави, проводив агресивну політику стосовно Західно-Української Народної Республіки.

У квітні 1919 перекинув на український фронт армію генерала Ю. Галлера, яка призначалась Антантою винятково для ведення воєнних дій проти більшовиків. Поставши перед загрозою широкомаштабної війни з РСФРР, Пілсудський, з метою сформування спільного антибільшовицького фронту, підтримував Симона Петлюру в боротьбі проти Радянської Росії. Уклав Варшавський договір 1920. У квітні 1920 Пілсудський став першим маршалом Польщі. Вів польсько-радянську війну 1920 і уклав Ризький мирний договір 1921.

Шляхом укладення окремого таємного договору недавніх колег по загальноросійській соціал-демократії Пілсудського з Леніним був здійснений план негласної допомоги більшовикам для перемоги над УНР і Денікіним^[1].