Вітчизняні політики (впереваж постсовєтська компартійна номенклатура) неспроможні були усвідомити (а дехто з найвідданіших слуг метрополії, навіть не криючись, перешкоджав цьому) конечної необхідності кардинальної зміни світогляду українців у цей складний державотворчий період.

Відтак на двадцятому році незалежності в Україні немає консолідованої нації, немає державницьки налаштованої еліти.

Український політикум здебільшого не бажав здійснення конверсії свідомості суспільства від колоніальної, постгеноцидної і посттоталітарної до державницької, яка полягає в утвердженні національної та людської гідності, у знищенні рецидивів/реліктів совєтськості, у прищепленні відчуття самобутності, неповторності, виробленні твердих рис самоповаги, загальноукраїнської спільності.

Вони (українські політики) не пройнялися (інша річ, з яких причин і мотивів) важливістю реанімації єдиного державотворчого народу, необхідністю інтегрування етнічних українців і тих громадян України інших національностей, які духовно та ідеологічно тяжіють до українства, в єдину політичну націю.

Був зігнорований духовний фактор, який для консолідації нації значно важливіший за матеріальний. Бо найбільша проблема творення Української держави криється насамперед у духовній площині.

Тож кожен з нас, не сподіваючись на провідників, має запитати себе: що ти зробив для своєї держави?

Олег РОМАНЧУК, шеф-редактор журналу Універсум, член виконкому Львівської обл. орг. СОУ, фрагмент статті
Що ти зробив для Української держави?