» 2011 » Січень » 28 » Правдива розмова про бій під Крутами (2008 рік)

---

20:14 Правдива розмова про бій під Крутами (2008 рік)

"...Задавнений плачливий міф про даремну загибель у бою під Крутами трьохсот напівдітей-гімназистів та студентів, ніби то не навчених навіть володінню зброєю і посланих фактично на „убій”, виник ще за часів Української Центральної Ради. Для чого ж вороги українства створили цю фальш, що триває й понині? Відповідь очевидна – для зменшення довір’я й поваги до української влади. Дозволю собі навести розлоге висловлювання з цього приводу підполковника армії УНР Миколи Битинського: „Для російського постулату про нездібність українського народу до свого державного життя такі антиукраїнські прояви є лише потверженням того ж постулату, бо російський політик та воєнний історик осміляться документально твердити, що під Крутами фактично були лише студентські частини, що в їхній опінії є негативом. Отже, опираючись лише на студентську силу під Крутами, виключивши Юнацьку військову школу та інших захисників України, ми тим самим понижуємо, або просто перекреслюємо збройну боротьбу нашої молодої армії. ...На нашу ганьбу й зневагу несвідомими чи безграмотними людьми з року в рік повторюється вперта настирлива неправда. Ми вміємо часто нарікати на те, що лютий ворог на рідних наших землях фальшує нашу історію, а самі не раз ще частіше безоглядно фальшуємо, перекручуємо й калічимо неправдою чи то з незнання чи з неграмотності, чи з якихось особистих або партійних тенденцій нашу історичну правду... Сором! ...Від того часу росте й шириться ще й досі та видумана і неправдива шкідлива версія без огляду на те, що вже багато разів була спростована у нашій фаховій літературі, ... без огляду на фактично встановлену і зафіксовану правду про Крути” (В.Зарицький. Крутянська подія. – Чікаго, 1972; Київ, 2001, стор. 50). Микола Битинський, з гіркотою і болем зазначаючи про фальшування подій бою під Крутами і наголошуючи на вже „фактично встановленій і зафіксованій правді про Крути”, мав на увазі той факт, що ще в 1967 році в Нью-Йорку Українська Вільна Академія Наук США створила „Комісію для устійнення фактів і дат української визвольної боротьби 1917–1920 років”, яка на підставі опитувань, в тому числі і учасників бою під Крутами, що залишилися живими і перебували в еміграції, видала працю під назвою „Велика українська революція (Матеріали до історії відновлення української державності): Календар історичних подій за лютий 1917 року – березень 1918 року” (Упорядкував проф. доктор Яків Зозуля. Редакційна комісія: проф. Б. Мартос, проф. Я, Зозуля, полк. В. Кедровський, інж. К. Туркало і сотн. З. Стефанів. Друге видання. Нью-Йорк, 1967). Щодо втрат в «Календарі…» зазначалося, що «під Крутами ми втратили вбитими й раненими й такими, що пропали без вістей, коло 250 юнаків, 30 студентів і 10 старшин. Разом щось із 300 вояків, з яких коло 150 ранених були вивезені санітарним поїздом до київських шпиталів». Зрозуміло, що комісія в еміграційних умовах не могла встановити більш точні цифри втрат, але й вони свідчать, що дані про 300 загиблих є далекими від дійсності. Один з членів комісії, колишній прем’єр-міністр уряду УНР профессор Борис Мартос у своїй книзі «Визвольний здвиг України» (Нью-Йорк – Сідней – Париж – Торонто, 1989), зокрема, в статті «Правда про Крути» вказує на низку неправдивих тверджень, які, на жаль, понині тиражуються і повторюються в Україні на всі лади. Він, зокрема, зазначав, що в бою під Крутами брав участь не Студентський курінь, а тільки одна сотня Студентського куреня (близько 120 осіб); що основою оборони Крут була Перша Українська Юнацька школа імені Б. Хмельницького чисельністю не 250, а понад 600 вояків при 16 кулеметах; що бій розпочався не 30 січня по полудні, а 29, біля дев’ятої години ранку і тривав не «якихось дві години», як дехто пише, а до сьомої години вечора, тобто до темряви, всього 10 годин; що оборонці Крут не були «напівдіти, які перед тим не тримали зброю в руках», а юнкери військової школи, частина яких вже до того побувала на протинімецькому фронті; що був бронепотяг з гарматою та кулеметами, був лазарет з лікарем і санітарами, був і вагон із запасом набоїв та гранат, було близько 80 добровольців із вільних козаків; що Студентська сотня не була «ганебно покинута своєю командою», бо її командир сотник Омельченко був при ній під час бою, був тяжко поранений і помер по дорозі до Києва; що десь біля 7 години, коли вже стемніло, сотник Гончаренко дав наказ відходити до потягу, починаючи з лівого крила і першою відходила Студентська сотня, а потім по черзі 2-а, 3-я й 4-а сотні юнкерської школи, а 1-а сотня прикривала відхід вогнем; що під час відступу одна чота Студентської сотні заблукала і вийшла до зайнятої ворогом станції, де була полонена і замордована..." _____________________________ Це фрагмент розмови професора історії Володимира Улянича (голова Печерської районної організації СОУ м. Києва) з головним редактором журналу "Воєнна історія" Сергієм Литвиним у 2008 році. Читати повністю тут.

1 2 3 4 5 : 842 | : PORTAL_SOU | : 5.0/2

: 0