Офіційні сайти відомств




» 2013 » Лютий » 19 » Примирення по-іспанськи. Компроміс після громадянської війни
15:18
Примирення по-іспанськи. Компроміс після громадянської війни
Ті, хто ніколи не був у Долині Загиблих, розповідали мені, що Франко примирив "дві Іспанії" - республіканську і фалангістську. Але я відчув у цій Долині щось зовсім інше. Відчув абсолютно тоталітарну стилістику. Її потугу і розмах.

Поза сумнівом, увесь комплекс гуманітарної політики в Україні підлягає істотним коригуванням. У цьому зв’язку на специфічну увагу владних структур усіх рівнів заслуговує офіційна політика пам’яті.

В ідеалі вона має концентрувати енергію соціуму навколо створення образів минулого, здатних виконувати роль орієнтаційних матриць щодо майбутнього.

Цілком очевидно, що у нас обійденими й занедбаними виявилися саме ті галузі соціогуманітаристики, які пошукам "слідів пам’яті" забезпечують наукову основу.

Пошуки консенсусу

У сучасному світі кожна держава докладає зусиль до створення таких структур колективної пам’яті, які здатні закріплювати у суспільній уяві позитивні цінності й консолідувати суспільство на цій основі.

Наслідком потужної підтримки держав і міжнародних фінансових структур стала інституалізація міждисциплінарного напряму досліджень, сфокусованого на проблемах пам’яті, традицій, символів, культурних кодів. "Поворот до пам’яті" у політиці та системі суспільних наук спричинив своєрідний "бум пам’яті" на рівні суспільної свідомості.

Місце України у цьому процесі позначене ознаками суперечливості й невиразності. Не виробивши упродовж понад двадцяти років незалежності оптимальної стратегії історизації, Україна опинилася у полоні "роздвоєної", амбівалентної суспільної свідомості і змушена миритися із наявністю двох взаємовиключних історіографічних канонів.

Один з них має явні ознаки залишкової "радянськості". Інший базується на ідеях етноцентризму. Очевидно, що сконсолідувати соціум ні на тій, ні на іншій основі неможливо, а відсутність узгодженої системи цінностей ставить під загрозу увесь український проект.

Немає сумніву в тому, що в Україні має нарешті з’явитися власна теорія циклічності історичного руху з тверезим поглядом на шляхи і методи символічної репрезентації минувшини у контексті викликів сучасності.

Йдеться не лише про незмірно більшу увагу до збереження й упорядкування "місць пам’яті". Йдеться також про мобілізацію культурного потенціалу соціуму на формування колективного "ми" — групових ідентичностей, налаштованих на діалог і співпрацю.

За цих умов дуже часто говориться про необхідність досягнення компромісу між конкуруючими версіями історичної пам’яті.

Як справедливо зауважує Андрій Портнов, українському суспільству та елітам ще належить знайти відповідь на виклик, суть якого: як побачити регіональне розмаїття не конфронтаційно, а у багатство іншості, як прийняти "іншого" не як загрозу, а як шанс для країни.

І ось тут дуже часто за вдалий приклад подолання суспільної конфронтаційності, за приклад компромісу називають примирення по-іспанськи. Себто те, як іспанці знайшли можливість примирити дві Іспанії — франкістську і республіканську.

Подорож до Іспанії

У жовтні 2012 року мені нарешті вдалося доїхати до Мадрида, про що я довго мріяв. В Іспанії бути вже доводилося. Точніше, у Каталонії, в Барселоні. А це, як пояснювали мені, ніби не зовсім Іспанія.

І ось тепер — Мадрид. Красиве, величне (недаремно ж столиця колишньої імперії!) і чисте місто.

Прилетів я сюди із Парижа. Мав змогу дещо порівнювати. Наприклад, метро. І мадридське метро видалося мені зручнішим, просторішим. (Трохи дратували лише великі монітори, встановлені прямо між коліями, на яких транслювалася якась реклама).

Маніфестація в Барселоні на честь проголошення Іспанської республіки. Трамвай прикрашено прапором Каталонії. 1931-ий, до початку громадянської війни - п'ять років. Всі фото: "Вікі"

А який у Мадриді простір мистецтва! І всесвітньовідомий музей Прадо з його несамовито розкішною колекцією (де є навіть "своя" Мона Ліза). Величезне враження справили музей королеви Софії (де є знаменита картина Пабло Пікассо "Герніка"), і музей Тіссена-Борнемісса.

Уявіть собі: я був у захваті від залізничного вокзалу, біля якого знаходився мій готель. Називається вокзал "Аточа". Знав я про нього лише те, що тут терористи-баски підірвали колись бомби. Від них постраждали люди.

Так ось на цьому вокзалі є справжній тропічний сад. Його зробили в старій частині, під дебаркадером, куди колись заходили поїзди. Вокзал добудували. Тепер у нього направду велична нова частина. А у старій познімали залізничні рейки і зробили сад.

Крім дерев тут є ще водоймище, в якому живуть черепахи. Вони різні і їх багато. Пасажири, особливо маленькі, з інтересом розглядають їх.

Вуличні бої між народною міліцією і франкістами в Мадриді. 30 липня 1936 року

Проте не вокзал "Аточа" був основним предметом мого інтересу. Просто з цього вокзалу потягом я вирушив у подорож, яку давно задумав. А поїхати вирішив до Valle de los Caidos. Так по-іспанськи називається Долина загиблих, що знаходиться за 58 кілометрів від Мадрида у горах.

Їхати довелось спочатку до містечка Ескоріал, знаменитого своїм сумним замком, спорудженим за наказом короля Філіпа ІІ-го у 16-му столітті. Цей замок збудували з нагоди перемоги над французами 10 серпня 1557 року, а потім він став династичним королівським пантеоном. Згаданий Філіп поховав тут свого батька Карлоса І.

Ескоріал вважається символом величі Кастильської імперії. Називають його по-різному. Наприклад, "восьмим дивом світу", "монотонною симфонією у камені", а дехто вважає "архітектурним жахом".

Замок і справді сумний. Він ніби "тисне" на вас, а у вузьких переходах від одного архітектурного сеґменту до іншого просто відчуваєш дискомфорт. Можливо, ще колись про "монотонну симфонією у камені" розповім, але залишив я містечко Ескоріал без суму.

Міст Пуенте Нуево у провінції Малага. Вважається, що обидві сторони громадянського конфлікту скидали з нього своїх опонентів

Спеціальний автобус для туристів довіз до Долини загиблих у горах Сьєрра-да-Ґвадаррама. Туди можна потрапити й іншими видами транспорту, але в такому разі вас висадять біля входу на цвинтар, а звідти до меморіалу доведеться ще доволі довго йти пішки. Проте мене з іншими підвіз автобус, ще й почекав на нас, щоб доправити назад, на автобусну станцію в Ескоріалі.

До речі, коли за квитками при від’їзді виникла невеличка черга, я підслухав, як касирка розпитувала і фіксувала у ком’ютері (напевно для "географічної статистики"), хто з якої країни приїхав, щоб потрапити до Valle de los Caidos.

Були люди з різних країн — з Німеччини, з Франції, з Росії, ясна річ, з Іспанії. Проте найбільше мене чомусь вразила дівчина, яка сказала, що приїхала з Аргентини. Подолати таку відстань, опинитись в Іспанії і приїхати ось сюди, в іспанську глухомань, щоб побачити не зовсім мажорну споруду...

І нарешті ось він — величезний меморіал. Грандіозний некрополь, що включає найбільший у світі хрест, під яким колонада і вхід до перед базіліки, що вирублена просто у скелі.

 Меморіал у Долині Загиблих

Перед базілікою — величезна еспланада. На цій площі можуть зібратись тисячі людей. А з площі відкривається не просто чудова, а вражаюча панорама на гори. І не лише на гори. Ми бачимо безкінечність іспанського простору і неба. Це ніби погляд у вічність і, навпаки, таке відчуття, що вічність дивиться на тебе.

...Ще з вікна автобуса я побачив хрест. Його здалеку видно.

Сама дорога, що йшла поміж хвойних дерев, чомусь видалася мені схожою на ту, якою колись довелося їхати в урочище Сандармох у Карелії. Саме там, як відомо, у 1937 році розстріляли велику групу в’язнів Соловецького концтабору, а серед них і багатьох відомих українців.

Зізнаюся: паралель із шляхом до Сандармоху була ілюзорною, оскільки побачене внесло корективи у моє сприйняття Долини загиблих, спорудженої за наказом Франсиско Франко, ґенераліссімуса та голову уряду (каудільо) Іспанії у 1939—1975 роках. Та для початку — трохи власне про нього самого.

Франко

Його називали "богообраним тираном". Його режим визначали як фашистський, але, на відміну від Гітлера та Муссоліні, цей диктатор помер від старості у 82 роки. Тому дехто іронізував, що це — єдиний фашист, який переміг у Другій світовій війні. Його ненавидів Пабло Пікассо. Ним захоплювався Сальвадор Далі.

Франко народився 4 грудня 1892 року. Упродовж 1907-1910 років навчався у Піхотній академії в Толедо. У 1912 році опинився у Марокко, де отримав бойовий досвід і провів 11 років.

Він пройшов шлях від лейтенанта до бригадного генерала. У 1926-му був призначений головнокомандувачем піхотної бригади у Мадриді, потім — начальником новоствореної Вищої військової академії генерального штабу в Сарагосі.

Діти з родин республіканців евакуйовуються з Іспанії. Очевидно, фото 1939 року. Діти демонструють республіканський салют

У квітні 1931 року в Іспанії була ліквідована монархія. Влада перейшла до республіканців. Франко у цей час не втручався в політику.

Після закриття республіканським урядом академії його призначили командиром 5-ї дивізії в Сарагосі. Аж ось нове пониження: з лютого 1932-го він — командир 15-ї піхотної бригади у Ла-Коруньї. Ці особисті обставини вплинули на політичний вибір Франко.

Після перемоги правих наприкінці 1933-го на парламентських виборах Франко отримав звання ґенерал-майора. Восени 1934 року він відіграв вирішальну роль у придушенні повстання астурійських гірників. Згодом його призначили головнокомандувачем військ у Марокко.

Через кілька місяців Франко повертається до Мадрида і очолює ґенеральний штаб іспанської армії.

У лютому 1936 року на виборах перемогли партії Народного фронту. Це розкололо іспанське суспільство. Незадоволеними були ті, хто не сприймав ідеалів та дій республіканців. В першу чергу військові. Армійська верхівка піднімає повстання в усіх великих містах. Влітку 1936-го цей бунт переростає у криваву Громадянську війну.

Лідером військових був ґенерал-лейтенант Хосе Санхурхо, який невдовзі загинув в авіакатастрофі (двомісний літак був перевантажений). І тут Франко розуміє: це його шанс.

Фалангісти на урочистому марші (фото, очевидно, зроблено наприкінці війни). Вони демонструють "римський" салют

12 вересня 1936 року на засіданні "Хунти національної оборони" він добився поста головнокомандувача, пізніше звання ґенералісимуса. 29 вересня став главою уряду, а 1 жовтня в першому декреті назвав себе "главою держави".

Тоді Франко сказав своїм соратникам: "Ви віддаєте Іспанію в мої руки. І ці руки будуть твердими. Я поверну Іспанію на те місце, яке передбачене для неї історією". Унаслідок трирічної громадянської війни перемогу здобули націоналісти, себто франкісти.

23 жовтня 1940 року відбулася зустріч Франсиско Франко з Адольфом Гітлером. Франко повівся як справжній дипломат. Йому вдалося ухилитися від наполегливих вимог фюрера вступити у війну.

Іспанія впродовж війни залишалася здебільшого нейтральною (за винятком відправки однієї дивізії добровольців — "Блакитної дивізії" — на Східний фронт, яку відкликали після падіння режиму Беніто Муссоліні).

Плакат 1940 року, присвячений зустрічі Франко і Гітлера

До речі, ще у роки другої світової Франко почав обмежувати в Іспанії вплив фашистської партії (Фаланґи). Її чисельність зросла з 75 тисяч у 1936 році до одного мільйона наприкінці Другої світової війни.

Цікаво, що один з британських біографів Франко прагнув віднайти секрет довгого правління генералісимуса і писав, що це відбувалося завдяки обережному, майже по-медичному виміряному змішуванню політичних інгредієнтів у його таборі, так що "ніхто не залишався поза увагою і ніхто не міг надмірно вивищитися".

З початком холодної війни режим Франко потрапив у міжнародну ізоляцію.

З 1950-х років, із послабленням впливу Радянського Союзу в ООН, прийшла пора дипломатичних визнань Іспанії.

Президент США Двайт Ейзенгауер і Франсиско Франко. Мадрид, 1959 рік

Щоправда, репресії проти політичних противників (республіканців, сепаратистів із Каталонії і країни Басків) тривали аж до його смерті у 1975-му. Тим не менш ті, хто пише про Франко, зазвичай відзначають, що йому вдалося стабілізувати економіку, вивести країну зі стану однієї з найбідніших держав Європи на рівень розвиненої (хоча сталося це значною мірою за рахунок допомоги США).

У 1969-му Франко повернув Іспанії короля. Країна поступово перетворювалась з авторитарної на демократичну.

Valle de los Caidos 

Поза сумнівом, Франко мислив стратегічно. Не часто згадують, що ще у квітні 1937 року він ініціював "Декрет єдності", який до певної міри об’єднував монархістів і прибічників Фаланґи. Тема єдності стала виразною у 1940 році, коли Франко дав розпорядження розпочати будувати меморіал загиблим у громадянській війні.

Війна, зрозуміло, не дозволила довершити проект, але Франко (за всіма своїми клопотами) про нього не забув. Меморіал добудували у 1958-му, а відкрили у 1959 році. Тепер це назвали Долиною загиблих. Тут перепоховали останки "переможців" і "переможених". Уявіть собі: 33 тисячі 872 трупи республіканців і франкістів викопали і звезли до меморіалу.

Чимало з тих, хто ніколи не був у Долині, розповідали мені, що Франко примирив "дві Іспанії". Ви знаєте, а я відчув у цій Долині щось зовсім інше. Відчув абсолютно тоталітарну стилістику. Її потугу і розмах. Недаремно сам Франко сказав про цю споруду: "Меморіал на честь нашої перемоги не повинен поступатися за своєю величчю монументам давнини, над якими не владні час і забуття".

 Плакат 1939 року з цитатою Франко: "Війну закінчено". Переживши громадянську війну, Каудільйо не дозволив нацистам втягнути Іспанію у Другу світову

Наприклад, еспланада має обсяг понад 30 тисяч квадратних метрів. Мені видалося, ще це не місце для роздумів, для скорботи. Це місце для різного роду партійних демонстрацій, наприклад, таких, що їх свого часу виразно показала Лєні Ріфеншталь у вражаючому фільмі "Тріумф волі" про нацистський з’їзд у Нюрнберзі.

Я вже згадував про хрест над меморіалом. Його висота 150 метрів і його видно з відстані 40 кілометрів. Довжина поперечини на хресті — 46 метрів.

Офіційна версія стверджує, що саме хрест і є символом увічнення жертв громадянської війни з обох боків. Під хрестом над самим входом до базіліки — традиційна п’єта, себто оплакування Христа, символ скорботи.

Отже, входимо до базіліки. (До речі, тут заборонено фотографувати, але по секрету зізнаюся: я фотографував). Вона також зроблена з розмахом. Її довжина 262 метри, довжина підземної галереї 88 метрів. Уздовж стін встановлено вісім величезних гранітних статуй. Олтар являє собою гранітний блок, а його підніжжя бачимо хрест.

Могила Франсиско Франко 

І ось тут, у базиліці, я остаточно переконався, що не так все просто з примиренням по-іспанськи.

Схоже, Франко думав в першу чергу про себе і саме собі насамперед готував місце поховання, себто увічнення. Він тут і похований, у цій грандіозній базиліці.

А довершила всі мої сумніви ще така деталь: базиліку вирубали у колосальній скелі ув’язнені республіканці (стверджують, що їх було 20 тисяч), яким за це нібито скорочували термін. Вони вийняли із скелі близько 200 тисяч кубометрів гірської породи, реалізуючи насправді грандіозний задум Франко.

У базиліці похований не лише Франко, а й його соратник, лідер фаланґістів Хосе Антоніо Прима де Рівера. Вони з каудільо лежать навпроти одне-одного. Лежать біля головного олтаря, у центрі уваги. Отже, їхнім симпатикам є куди принести квіти, постояти, щось пригадати...

 Пам'ятник громадянам СРСР, які воювали на боці республіканців. Відкритий за участю мера Мадриду і посла СРСР 9 травня 1989 року в столиці Іспанії. Добровольці зникають в іспанській землі: це не просто алегорія - за роки правління Франко не лишилось не тільки багатьох могил републіканців, але й навіть записів про них

А де ж жертви війни? Останки жертв громадянської війни з обох боків лежать у каплицях з обидвох сторін олтаря. Вхід туди дозволений лише родичам, тобто стороннім, які б, наприклад, бажали покласти квіти, потрапити важко. Отже, ключовий акцент на Франко та його сподвижникові. Значить — і на їх справі.

Недаремно тут на величезній площі перед базилікою збирались до 2007 року прибічники Франко та його справи. Потім ці акції заборонили, але ті, кому це потрібно, знають, ДЕ лежить каудільо і КУДИ йому можна принести квіти. А у суспільстві знов дискутують про доцільність існування Долини загиблих. Ось таке примирення по-іспанськи.

Тим часом Іспанія живе своїм життям, а іспанці не дуже люблять згадувати каудільо. Може, й правильно...


Юрій ШАПОВАЛ,

професор, доктор історичних наук



http://www.istpravda.com.ua/


ЩЕ ДО ТЕМИ



: 315 | : Петро_ЛИСЕНКО | : 5.0/2
: 0

[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Лютий 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz