» 2012 » Березень » 12 » Невелика за кількістю населення і територією Карпатська Україна вчинила потужний спротив регулярній армії Угорщини. (АНОНС)

---

13:27 Невелика за кількістю населення і територією Карпатська Україна вчинила потужний спротив регулярній армії Угорщини. (АНОНС)

14 березня 1939 року А.Волошин проголосив самостійність Карпатської України. Український Сейм у Хусті 15 березня 1939 року схвалив запропоноване А.Волошиним рішення. На засіданнях Сейму були прийняті визначальні державотворчі нормативно-правові акти – про Незалежність, про державний устрій, назву, мову, прапор, герб, гімн Карпатської України — та був обраний президентом саме Августин Волошин. Президент Карпатської України А. Волошин оголосив мобілізацію. Проголошена мобілізація найшла надзвичайний відгук у краю, тільки із Хуста зголосилось 6 тисяч чоловік. Військовим міністром став Степан Клочурак, учасник Першої світової війни, колишній офіцер австрійської армії, а головним командувачем – полковник С. Єфремов. Після проголошення самостійності Карпатської України Січ стала її національною армією. Вона була досить дисциплінованим військом, яке нараховувало біля 12 тисяч січовиків ( в тому числі декілька сот січовичок). Їй одразу ж довелося вступити в бій. Ще напередодні проголошення незалежності, у ніч проти 14 березня, за наказом М.Хорті український кордон перетнули угорські моторизовані з’єднання групи "Схід".Наступ. угорських військ розвивався в чотирьох напрямках уздовж залізничних шляхів: з Ужгорода на Перечин – Ужок, з Мукачева на Сваляву – Лавочне, з Берегово на Іршаву – Кушницю і на Севлюш – Королево – Хуст – Ясиню. Не зважаючи на значну перевагу в живій силі і озброєнні, угорці використовували важкі гармати і авіацію. Січове військо чинило впертий спротив майже впродовж тижня. Найбільш тяжкі бої тривали на лініях Ужгород – Мукачів та Мукачів – Берегове – Севлюш. Найуспішніше січовики діяли під Городнею. Тут місцева стрілецька сотня під керівництвом хорунжого М.Стойка відбила перші атаки загарбників і тримала оборону 14 березня майже впродовж 10 годин. Так само вперто оборонялася на відтинку "Іршава” й сотня під командуванням чотаря Н. Романенка кількостю 150 стрільців. Важкі бої йшли на лінії Берегове – Севлюш – Хуст, де угорські війська прагнули здобути столицю Карпатської України – Хуст. Тут, крім артилерії і авіації, вони використали і панцирні частини. У боях за Севлюш відзначився курінь січовиків, що складався з учнів Севлюшської учительської семінарії на чолі зі своїм вчителем сотником Я. Голотою. У важких боях за Перечин, Сваляву, Іршаву, Севлюш як українці, так і угорці зазнали чималих втрат; Севлюш двічі переходив із рук в руки. 25 кілометрів, що відділяють Севлюш від Хусту, угорським моторизованим військам довелося долати 30 годин. Уряд Карпатської України , ще раніше, намагався зіграти на традиційних румунсько-угорських протиріччях, але й тут прорахувався. Румунія боялася, що загарбані нею у 1918 році українські землі приєднаються до незалежної Карпатської України, з якою вони до того ж межували. А тут ще угорський уряд запропонував румунському взяти участь у розчленуванні Закарпаття і зайняти залізницю, якою Чернівці поєднувалися з Трансильванією. Незважаючи на ці обставини, Румунія (союзниця Чехословаччини) залишилася єдиною країною із сусідів Карпатської України, куди ще міг виїхати уряд із Хуста. Під охороною січовиків він і покинув свою столицю, в напрямку до румунського кордону. А Карпатська Січ вела криваві бої проти наступу угорських військ. Сили були дуже нерівними: січовикам протистояла непогано озброєна і навчена армія. Чотири угорські бригади, сконцентровані проти Карпатської України, не лише переважали січовиків чисельно, але й мали важке озброєння, тоді як захисникам Карпат не вистачало навіть кулеметів. Найвідоміший бій відбувся 15-17 березня на Красному полі — рівнині, що лежала на правому березі Тиси поблизу Хуста. В ній загинуло близько 230 січовиків, чеських воїнів і добровольців. На центральному напрямі бої відбулися в Чинадієві, на околиці міст Свалява та Іршава. Січовики втратили близько 200 убитими і понад 400 пораненими; в полон було взято майже 300 чоловік. У боях вздовж лінії фронту від Королева до Хуста угорці полонили багато чехів і 450 січовиків, серед яких було чимало галичан. 16 березня 1939 року надвечір угорські війська здобули Хуст. Ситуація ускладнювалася й тим, що з наближенням угорської армії в тилу січовиків почали діяти місцеві угорці, яких озброїли відступаючі чеські війська, а уздовж північних кордонів Карпатської України – польська армія. До того ж у боях під Тячевом загинули Верховний Командант Карпатської Січі полковник М. Колоздінський-Гузар та його ад’ютант чотар З. Коссак. За таких умов січовики почали відступ до Румунії, де їх було роззброєно і 22 березня передано угорській владі. Частини "Карпатської Січі” мужньо стримували наступ противника, але угорська армія окупувала більшу частину території Карпатської України. Проте , на деяких напрямках бої тривали ще певний час. Так, середню смугу Карпатської України від Березнянщини через Сваляву, Волівщину, Довге, Нересницю, Рахів угорські війська зайняли лише наприкінці березня, горішню частину Карпатської України — в першій половині квітня, а деякі райони, де не було облаштованих шляхів, — аж у травні. Там у горах певний час вели партизанську війну проти загарбників загони січовиків на чолі з Ф.Тацинцем, М. Крупою та ін. Доля багатьох січовиків склалася трагічно: чимало хто, рятуючись від угорських військ, потрапив до Польщі, де був застрелений на місці польською прикордонною сторожею. Розстрілювали й тих, хто опинився в угорському полоні, хоча переважну більшість полонених угорці з часом звільнили. На тих, хто рятуючись від угорської окупації, втікав до СРСР, чекали сталінські концтабори. Як свідчать дослідження, частину захоплених у полон січовиків — вихідців із Галичини — угорці передали полякам. 17 березня 1939 року полонених 7-8 колонами по 70-80 осіб жандарми і гонведи привели на Верецький перевал. На новоутвореному кордоні Угорщини з Польщею угорські конвоїри передали карпатських січовиків польській прикордонній службі. Польські прикордонники спочатку розмістили полонених у казармах. Наступного ранку, знову поділивши їх на колони, галичан відконвоювали вздовж лінії кордону ліворуч і праворуч на півтора-два кілометри і розстріляли над закарпатськими селами Нова Розтока і Верб'яж та між Петросовцею, Жупанами й Лазами. Загальна кількість січовиків, розстріляних на Верецькому перевалі, могла становити від 500 до 600 осіб. Про страшну долю військовиків- галичан згадував у своїх творах В. Гренджа-Донський. Місця поховань січовиків впродовж тривалого часу були об'єктами пошанувавання серед місцевого населення. З новою силою тема Карпатської України зазвучала в часи відновлення української державності. Невелике (біля 12 тисяч вояків) з майже виключно легким стрілецьким озброєнням військо Карпатської України протягом п’яти днів чинило запеклий опір 40-тисячним угорським силам вторгнення, що кидали в бій танки, авіацію, артилерію. Ще впродовж трьох тижнів тривала партизанська війна, а прикордонну з Галичиною смугу угорці захопили лише в травні 1939 року. Карпатська Січ втратила вбитими 5 тисяч своїх вояків. Але ті, що залишилися, склали основу загонів, які боролися протягом всього часу угорської окупації. 3 квітня 1939р., через декілька днів після зникнення з карти Карпатської України, А.Гітлер наказав готуватися до нападу на Польщу. Прийшло 1 вересня 1939р., і Гітлер своїм маршем до Польщі, який був лише черговим етапом Другої світової війни, розпочатої 15 березня в Карпатах німецьким сателітом-Мадярщиною, дав Польщі болючий доказ того, що їй і справді "не виплатився" спільний польсько-мадярський кордон. До повалення молодої держави спричинило багато зовнішніх чинників: комбінації хортистської Угорщини, гітлерівської Німеччини, Ю.Бека і Е.Ридз-Сміглого та сталінської тюрми народів, які були абсолютно не зацікавлені у відродженні української державності на будь-якому відтинку українських земель. Радянська Україна, знівечена страшним голодомором 1932-1933 рр., знищенням цвіту українського народу в 30-і роки, була зведена до колоніального статусу. Навіть за таких обставин прагнення до свободи та незалежності на заході України могло призвести до аналогічних подій і на теренах Великої України. Створення Української держави ішло в розріз планів Сталіна та керівництва Кремля. 10 березня 1939 року, виступаючи на ХVIII з’їзді ВКП(б), він підкреслив, що питання Карпатської України для нього є пробним каменем ставлення Гітлера до Радянського Союзу; в той же час він застерігав Німеччину щодо можливого використання Закарпаття як плацдарму для наступу на СРСР. Гітлер мав свої інтереси. Йому не потрібно було порозуміння між СРСР і англо-французьким блоком. Саме тому 12 березня 1939 року фюрер погодився на окупацію Закарпаття Угорщиною. Але невелика за кількістю населення і територією Карпатська Україна вчинила потужний спротив регулярній армії Угорщини. Вона мала у своєму складі авіаційні, танкові військові частини, та іншу тогочасну зброю. Розрахунки великих європейських політичних гравців не справдились. Спротив Карпатської Січі не дав змоги мадярським гонведам увійти до Карпатської України парадним маршем, так як це зробили німці в Чехії та Моравії.Гонведам довелося здобувати Карпатську Україну з боями. В боротьбі за незалежність Карпатська Україна воювала, вистояла довше, ніж Франція,Голландія, Польща та Чехословаччина. Чехословаччина, яка не здійснила жодного пострілу на свою оборону. Можливостей у чехословацької армії було набагато більше ніж у Збройних Сил Карпатської України. Держава з 2тис, літаків , 1200 танками , 3500 гарматами й одною з найкраще технічно вивінованих армій підняла без спротиву руки й зникла з мапи Європи . Це Чехословаччина . У другому місці , у Карпатській Україні , кільканадцятьтисячна боса й неозброєна , звідусіль замкнена й окружена "армія" б'є модерні війська 10-міліонової держави. Незалежність Карпатської України та героїчна боротьба Карпатської Січі є однією з яскравих сторінок воєнної історії України. В історії українських збройних сил Карпатська Січ стала своєрідною поєднувальною ланкою, що сполучає українські армії більш раннього періоду з Українською Повстанською Армією. Карпатську Січ створювали генерали і старшини УГА і Армії УНР, а в її рядах набували бойового досвіду майбутні старшини УПА, в тому числі й майбутній Головнокомандувач УПА, Герой України Роман Шухевич. Читати повністю статтю Петра КОСТЮКА "КАРПАТСЬКА СІЧ У ЗБРОЙНІЙ БОРОТЬБІ ЗА НЕЗАЛЕЖНІСТЬ КАРПАТСЬКОЇ УКРАЇНИ"

1 2 3 4 5 : 588 | : PORTAL_SOU | : 5.0/1

: 0