Офіційні сайти відомств




» 2013 » Листопад » 14 » Не кожному дається право, ходити по останніх метрах рідної землі
17:31
Не кожному дається право, ходити по останніх метрах рідної землі
Добігав до кінця девяносто перший рік, велика нація за велінням долі отрамала свободу. На світовій мапі зявилась нова незалежна держава – Україна. З моменту проголошення якої, постала нагальна необхідність формування Збройних сил. Тисячі офіцерів рядянської армії зголосились продовжити службу у війську нової країни. Почались розмови про грандіозні реформи, будувались великі плани… Однією з найскладніших проблем незаленжної України стала розбудова і охорона державного кордону. Державний кордон виступав завжди найважливішим політичним та правовим інститутом будь-якої держави, тому що надійність його охорони позначається на збереженню цілісності території, розвитку економіки, рівні життя населення. Так 30 серпня 1991 року під тиском громадськості і патріотично-налаштованих політичних сил на чолі з народним Рухом України видано Указ Призидії Верховної Ради України «Про підпорядкування Україні Прикордонних військ, що дислокуються на її території», за яким переводились «у віддання Україні всі дислоковані на території республіки військові частини прикордонних військ СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою». 4 листопада 1991 року прийнято Закон України «Про Державний кордон України», «Про Прикордонні війська України» та «Про національну Гвардію України». З самого початку гвардійці і прикордонники були нерозривно поєднанні завданнями по заисту національних інтересів, і з самого початку старий партійний апарат червоних директорів, що взяв в свої руки керівництво державою розумів – патріотично налаштовані війська їм не потрібні. Для них було байдуже, яку державу розграбовувати РСРС чи Самостійну Україну. В другій можливостей було більше, а контролю менше. Вони побачили в прийдешніх змінах не шлях до створення могутньої Незалежної Української Держави, а чудову можливість особистого збагачення. Відповідно до зазначеної мети і формувалась подальша політика так званої правлячої «еліти». 
З перших днів Прикордонні Війська, Національна Гвардія і взагалі Збройні Сили України відчували катастрофічне недофінансування. Загрози існування молодої держави зростали, а фінансове забезпечення зменшувалось (затверджені в держбюджеті України асигнування забезпечили у 1992 р. 40 % від загальних найскромніших потреб, а у 1993 р. – лише 20,1 % фактичних потреб військ). 
Тим часом обстановка на державному кордоні загострюється. 20 листопада 1991 року від уряду Румунії прозвучала заява про те, що «Прагнення розвивати взаємовигідні зв’язки не передбачає визнання включення в нову незалежну державу північної Буковини, краю Герца, краю Хотин і уїздів півдня Бессарабії, котрі були анексовані СРСР і включені потім в територію України на основі пакту Ріббентропа-Молотова». А державний секретар румунського Міністерства Закордонних Справ, з приводу о. Зміїний заявив, що «Румунія ще 1991 році викладала керівництву СРСР свої міркування про те, що він перейшов у володіння СРСР в результаті нав’язаного протоколу». Одночасно на Україно-Молдовській ділянці кордону росте напруження викликане назріванням конфлікту в Придністров’ї. Особливе незадоволення мешканців Придністров’я (основна частина яких українці і росіяни) викликало прийняття Верховною Радою Молдови Закону про молдовське громадянство та оголошення румунського національного гімну – гімном Молдови, а румунської мови – державною. 1 грудня 1991 року проходять президентські вибори і референдум про незалежність Придністров’я від Молдови. Молдава натомість визнає їх неконституційними. З цього часу в конфлікт активно втручається 14 російська армія, розміщена в Придністров’ї. Вона є найбільш потужньою у військовому відношенні силу конфлікту і виступає на боці ПМР. За допомогою 14 російської армії придністровська влада здійснює т.зв. «повзучий путч», витісняючи з лівого берегу Дністра владу центру. 28 березня 1992 року на території Молдови вводиться надзвичайний стан. Починаєть збройна боротьба. 
Весь цей час провокаційним діям на кордоні зі сторони Румуно-Молдавських та Придністровсько-Російських збройних формувань протистоять Прикордонні Війська і Національна Гвардія. Починається бойовий шлях нового Українського війська. У мови несення служби військовослужбовцями є надзвичайно важкі. Часто війська залишаються без поточного фінансування й постачання, без будь-яких резервів, що не дозволяє в повному обсязі використовувати в охороні кордону автотранспорт, авіацію, Морську охорону та ін. У 1993 р. Румунія в односторонньому порядку денонсовує договір від 1961 р. і починає надсилати Україні ноти про вимогу нового обговорення проблеми кордонів. Українсько-румунські прикордонні проблеми близькі до збройного протистояння. Румунія починає зосереджувати на спільному кордоні війська. 
Використовуючи загострення відносин між Україною і Румунією, в Криму «браття» росіяни, які постійно мають до нас не здоровий імперіалістичний інтерес за допомогою спецслужб та вірної їм частини Чорноморського флоту починають справжню холодну війну. Кінцевою метою, якої є відокремлення Кримського півострова від України. Провокації стають дедалі агресивніші, доходить до збройних сутичок. У вересні 1993 року відбувається сутичка між українськими піхотинцями й російською береговою охороною. Роздратовані постійними агресивними діями російських військових – українці атакували танковий підрозділ берегової охорони, троє росіян отримують поранення. Конфлікт довкола Криму набуває максимальної ескалації в 1994 році. 
Молода Українська Держава перебуває за крок до війни. На захист цілісності її території та Конституційного ладу від спроби змінити їх насильницьким шляхом стають Прикордонні війська і Національна Гвардія. 
Особовий склад цих основни підрозділів, що локалізували конфлікт зробив неможливе – у надзвичайно несприятливих умовах, практично без коштів, вони пам’ятали про свій високий обов’язок перед людьми та Батьківщиною і не тільки зуміли зберегти боєздатність, але й продовжували належним чином виконувати службові обов’язки захистивши незалежність України. 
Олігархо-кланова буржуазія, що складалась з колишніх червоних директорів та відверто кримінальних, злочинних елементів з часом узурпувала владу в Україні. Тим хто жив за ідеалами комуністичної партії прославляючи Маркса і Леніна вдень та розкрадаючи «соціалістичне майно» вночі, як і тим хто формував свій світогляд на зонах по «воровским понятіям» – чужа українська мова, культура, правдива історія нашого краю. Для них Україна ніколи не була і не буде домом. Ці люди не повязують майбутнє своїх дітей з нашою землею. Для нас дорогі батьки, дорогі діти, близькі, родичі, але всі уявлення про любов до них поєднані в одному слові – Україна. Для них – це лише ресурс, по закінченю якого можна буде спокійно перебратися до Лондона, Парижу чи Нью-Йорку. Тому цілком зрозуміло, що в національних, патріотично-вихованих військах вони вбачали загрозу існуванню своєї влади. У січні 2000 року під виглядом реформувань і реорганізацій знищено Національну Гвардію, в серпні 2003 Прикордонні Війська. Триває робота по знищенню Збройни Сил України. Служби призначені для захисту національних інтересів тонуть в корупції... 
В критичний для нашої землі час до бородьби, об'єднуючись стають звичайні люди. Проявляючи надзвичайні таланти в різних галузях. Кожен мусить відповісти на питання: «Що він готовий зробити для того, щоб жити достойно на своїй землі?». Бо доти живе нація – допоки триває боротьба! На завершення процитую слова великого українського поета, драматурга Олександра Олеся: «Я знаю вас, нащадки запорожців, я вірю вам і низько б'ю чолом. Дивлюсь на вас і вірою займаюсь, і б'ю поламаним крилом». 

В.Мельник

: 241 | : PORTAL_SOU | : 5.0/2
: 0

[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Листопад 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz