Офіційні сайти відомств




» 2012 » Листопад » 4 » НАРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ:ПЕРШИЙ КРОК ДО СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ
21:13
НАРОДЖЕННЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ГВАРДІЇ УКРАЇНИ:ПЕРШИЙ КРОК ДО СТВОРЕННЯ НАЦІОНАЛЬНИХ ЗБРОЙНИХ СИЛ
У відповідь на серпневий 1991 року путч у Москві Львівський громадський Комітет за відродження Української Національної Армії (УНА) у м.Львові проголосив створення Національної гвардії України та розпочав запис добровольців. 27 серпня 1991року у складі Комітету було створено Тимчасовий штаб з формування НГУ.
Указом Президії Верховної Ради України від 30 серпня 1991 року внутрішні війська МВС СРСР, які дислокувалися на території України, підпорядковано МВС України.
Створення Національної гвардії України мало велике значення для піднесення патріотичного і бойового духу українців не тільки в Україні, але й за її межами. На адресу Комітету щодня приходили десятки листів від військовослужбовців Радянської армії – українців за походженням з усіх куточків колишнього СРСР, які бажали перейти на службу в Україну, в НГУ. Справа набула й значного міжнародного розголосу.
У західних областях розпочалося формування підрозділів НГУ. Події в Західній Україні підштовхнули Верховну Раду України до прискорення процесу прийняття пакету законів з військових питань. Для проведення організаційної роботи було створено спеціальну комісію, до якої увійшли офіцери Збройних сил та Внутрішніх військ.
Вже маючи деякі законодавчі проекти зі створення спеціального війська, які опрацьовано у Львові, Києві, Харкові, Житомирі, група військовиків з вересня 1991 року розпочала конкретну роботу над законодавством про Республіканську (така назва планувалася) гвардію України. Серед тих, перших, хто вклали свої знання і талант у цю справу, були підполковник М.Мельник, майор П.Костюк, підполковник В.Говоруха. Роботу над законопроектом очолив народний депутат України, генерал-майор В.Санін. До групи розробників увійшли також старшини внутрішніх військ – полковники В.Мохов, В.Макаров, підполковники О.Рябуха, М.Бортник .Згідно з розпорядженням Голови Верховної Ради України Л.Кравчука 22 жовтня 1991 року був призначений командувач НГУ полковник В.Кухарець (31 грудня 1991 р. йому присвоєно звання генерал-майор гвардії, а 18 березня 1993 р. генерал-лейтенанта гвардії). За ініціативою народних депутатів України, командувача гвардією, групи офіцерів та громадських організацій було запропоновано називати гвардію не Республіканською, а Національною.
4 листопада 1991 року Верховна Рада України прийняла Закон "Про національну гвардію України” та положення "Про порядок комплектування, військового, матеріально-технічного і фінансового забезпечення Національної гвардії України”.
Національна гвардія України – державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя та особисту гідність громадян, їх конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших громадських дій.
Основними завданнями Національної гвардії були: захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити їх насильницьким шляхом; участь у підтриманні режиму надзвичайного стану в порядку, передбаченому законодавством України; участь у ліквідації аварій, катастроф та стихійного лиха; формування в особливий період частин для охорони і оборони найбільш важливих державних об’єктів; надання допомоги прикордонним військам у затриманні порушників державного кордону України силами частин, дислокованих у прикордонних районах; участь у бойових діях по відбиттю нападу ззовні та захист безпеки України.
Національна гвардія підпорядковувалась Верховній Раді України. Безпосереднє керівництво Національною гвардією здійснював командувач, який призначався Верховною Радою України за поданням Президента України строком на 5 років.
Після затвердження закону про НГУ почала роботу комісія по формуванню гвардії. Вона повинна була розробити штати управлінь і з’єднань гвардії, визначити місця їх дислокації і чисельність. Вже через місяць 4 грудня 1991 року було визначено початкову організаційну структуру і штатну чисельність НГУ. Незабаром було створено Головне управління командувача НГУ, загальна чисельність якого складала 198 чоловік. До його складу входили:
- управління використання сил та засобів;
- управління служби;
- управління бойового та спеціального вишколу;
- управління матеріальних ресурсів;
- управління озброєння та техніки;
- упралінняа розквартирування та військового господарства;
- фінансово-правове управління;
- управління комплектування кадрів.
Пізніше було створено ще два управління: соціально-правового захисту і виховної роботи (1 квітня 1992 року) та авіації (12 червня 1993 року). Положення про Головне управління командувача НГУ було затверджено розпорядженням Президента України тільки 11 липня 1992 року.
27 грудня 1991 року на підставі акту, який затвердив перший віце-прем’єр України, проведено розподіл військових частин внутрішніх військ з їх особовим складом, озброєнням, технікою і матеріальною базою. Національній гвардії України передано стрілецькі полки і спеціальні моторизовані частини міліції внутрішніх військ МВС України, а також окремий батальйон зв’язку. Вже на 31 грудня 1991 року загальна чисельність Національної гвардії була 11960 осіб. А 21 січня 1992 року Постановою Президії Верховної Ради України Головне управління командувача НГУ надано статус Державного комітету.
Національна гвардія України утворювалася на базі колишніх внутрішніх військ СРСР, хоча спочатку планувалося використати тільки матеріально-технічну базу цих військ. Ця помилка при формуванні НГУ ( хтось зумисне закладав її) в подальшому зіграла свою негативну роль в існуванні НГУ.
Знаменним для Національної гвардії України став день 5 січня 1992 року, коли особовий склад НГУ урочисто присягнув на вірність Україні. Головним критерієм добору до лав Національної гвардії України була любов до своєї землі, своїх традицій і звичаїв та готовність стати на захист незалежної Української держави. У відборі кандидатів до лав національної гвардії активну участь брала Спілка офіцерів України, яка на той час мала серед своїх членів депутатів Верховної ради.
З перших днів існування НГУ йшло відродження та становлення нових військових національних традицій. На прийнятті присяги були присутні священики різних конфесій, представники громадських патріотичних організацій, які вручали книги та інші необхідні для духовного зростання вояків подарунки, виконувалися українські військові патріотичні пісні. У першу річницю незалежності національні гвардійці брали участь у парадах і маніфестаціях у багатьох містах України. Коли вулицями давнього Львова йшли стрункі колони гвардійців у новій формі, тисячі людей зустрічали їх оплесками. На початок 1992 року Національна гвардія дислокувалася на території 12 областей України, загальна чисельність становила 16 671 військовослужбовець, а на кінець 1992 року – вже 25-30 тисяч осіб.
До середини 1992 року йшло становлення Національної гвардії, формування нових підрозділів. Фактично в Національній гвардії на цей час було три категорії частин: з’єднання, які належали раніше Внутрішнім військам МВС СРСР (за виключенням конвойних частин); передані НГУ ”спеціальні моторизовані частини міліції” та новосформовані частини. У липні 1992 року НГУ включила до свого складу 48-му мотострілецьку дивізію, яка була виведена з Чехословаччини. За планами командування на осінь 1992 року в складі Національної гвардії повинно було бути п’ять дивізій:
1-ша дивізія гвардії – Київ, Вінниця, Житомир, Черкаси, Чернігів, (Київська) Хмельницький;
2-га дивізія гвардії – Харків, Луганськ, Чугуїв, Полтава, Суми, (Східна) Шостка;
3-тя дивізія гвардії – Одеса, Запоріжжя, Сімферополь, (Південна) Севастополь, Миколаїв, Херсон, Кіровоград;
4-та дивізія гвардії – Донецьк, Дніпропетровськ, Маріуполь, (Північна) Павлоград, Кривий Ріг;
5-та дивізія гвардії – Львів, Ужгород, Чернівці, Луцьк, (Західна) Івано-Франківськ, Рівне, Тернопіль.
Окрім цього, 48-ма мотострілецька дивізія (раніше належала до системи КДБ СРСР) стала 6-ою дивізією НГУ (м. Чугуїв), оскільки вона розташувалась на території, відведеній для формування 2-ої дивізії, остання ж сформувалась неповністю.
До категорії колишніх Внутрішніх військ відносилась більша частина 1, 3, 4-ї дивізії НГУ; 52-ий полк НГУ в Павлограді і бригада НГУ в Керчі відносились до категорії армійських частин. Частини 5-ої дивізії, окрім 14-го полку НГУ у Львові, були заново сформованими частинами.
Окрім цього, до складу Національної гвардії України також входили:
Харківське вище військове училище тилу, яке в подальшому стало Інститутом Національної гвардії України, а також школа прапорщиків (Харків);
Навчальна бригада – Золочів, Львівської обл.;
Навчальний полк – Донецьк;
Полк зв’язку – Київ;
Окрема бригада гвардії з охорони іноземних посольств – Київ;
Полк матеріально-технічного забезпечення – Київ;

Турбаза ”Топольок” – с.Затока, Одеської обл.
Авіаційні підрозділи Національної гвардії України було зведено в окрему вертолітну бригаду. Вона була сформована на базі 51-го окремого гвардійського вертолітного полка в Олександрії та 31-ої окремої вертолітної ескадрильї в Білій Церкві.
У листопаді 1992 року Національна гвардія сформувала окремий танковий батальйон.
Усі формування НГУ мали власні розпізнавальні знаки у вигляді нарукавних нашивок. Головне управління НГУ вибрало дві перехрещені булави, Київська дивізія – архістратига Михаїла, покровителя міста Києва, Західна дивізія – галицького лева, Південна – лук зі стрілою, а Північна – сокола.
Вишкіл в підрозділах Національної гвардії України проводився на історичних прикладах звитяг українского козацтва , українських січових стрільців та патріотичного служіння Українській державі в часи визвольних змагань першої половини ХХ століття
Зважаючи на те, що НГУ було першим військовим формуванням Незалежної української держави, проходити службу в Національній гвардії виявляло бажання дуже багато офіцерів, прапорщиків, військовослужбовців за контрактом, що надавало можливість комплектувати НГУ найкращими кадрами.
Бойових офіцерів і генералів таке тріумфальне формування першої військової інституції української держави спонукало до прийняття особистого рішення на користь незалежної України. Один із генералів , керівників МО України, в приватній розмові заявив, що " створення Національної гвардії України справило сильний психологічний вплив на нас, на той час радянських офіцерів та генералів, що ми були змушені швидко приймати присягу на вірність Україні, бо могли спізнитись, тому що НГУ могла стати національними збройними силами і без нас".
Коли загострилась ситуація у Молдові, то згідно з Указом Президента України від 17 березня 1992 року ”Про заходи щодо охорони державного кордону України з Республікою Молдова”, формування Національної гвардії України підтримували порядок у зоні особливого режиму на кордоні, а також сприяли підрозділам Прикордонних військ. Вони здійснювали патрулювання, перевіряли автотранспорт на контрольно-перепускних пунктах.
Як бачимо, НГУ вже з перших днів створення пройшла випробування в екстремальних ситуаціях, виконавши поставлене перед нею завдання. Тоді ж з’явився в НГУ і перший герой. Ціною власного життя майор Володимир Ігнатьєв 15 липня 1992 року захистив від вибуху бандитської гранати десятки громадян у поїзді Одеса-Ясинувата, за що посмертно був нагороджений найвищою нагородою держави – ”Почесною відзнакою Президента”
Національні гвардійці добре зарекомендували себе в Криму під час загострення суспільно-політичної ситуації.
Для охорони дипломатичних представництв на території України в НГУ створено окрему бригаду. З весни 1993 року національні гвардійці допомагали Міністерству внутрішніх справ у боротьбі зі злочинністю. Вони здійснювали спільне патрулювання на вулицях.
Чисельність НГУ на кінець 1994 року становила близько 40 тисяч осіб. Національна гвардія стала стабілізаційним фактором та гарантом демократичних перетворень у державі.
У подальшому, аж до 1998 року, підрозділи Національної гвардії успішно взаємодіяли з українськими прикордонниками на кордоні з Придністров’ям та Молдовою.
Військові фахівці відзначили, що Національна гвардія на той час була єдиним високоефективним збройним формуванням України, здатним гарантувати національну безпеку і правопорядок.
Національна гвардія України – єдине військове формування, яке з першого дня створення впроваджувало державну мову. Усі накази командувача НГУ, починаючи з найпершого, видані українською мовою, і тут варто повчитися і Збройним Силам України, і Прикордонному війську.
З 1 січня 1992 року НГУ розпочала видавати "Бюлетень прес-служби”, який в подальшому отримав назву "Вісник Національної гвардії України”. Саме ГУК НГУ була співзасновником першого фахового журналу "Військо України”, а з літа 1994 року цей журнал перейшов до Міністерства оборони України. У 1995 році в НГУ почав видаватися журнал ”Сурма”, який виходив недовго. Потім єдиним друкованим органом стала газета ”Гвардія України”.
20 січня 1995 року вийшов указ Президента України про передачу МВС окремих підрозділів Національної гвардії. Цей указ стосувався в основному частин колишніх Внутрішніх військ і міліції. Він з’явився через те, що виникли розходження між дозволеною і реальною чисельністю НГУ. Окрім цього, війська, які передавалися МВС, продовжували виконувати старі завдання, не притаманні НГУ.
Указом Президента України ”Про Національну гвардію” від 6 жовтня 1995 року за № 914/95, незважаючи на норми Закону України ”Про Національну гвардію України” від 4 листопада 1991 року, НГУ була підпорядкована Президентові України, як Верховному Головнокомандувачу.
У липні 1996 року в Національній гвардії почалися зміни. Слід зазначити, що після передачі військ до складу МВС України, чисельність гвардії значно зменшилась, були розформовані управління 1-ої, 2-ої та 3-ої дивізій, цілий ряд полків та окремих батальйонів. Загальна чисельність НГУ складала не більше 30 тисяч військовослужбовців. Восени 1996 року на базі управління Кримської бригади було розгорнуто управління нової 7-ої Кримської дивізії НГУ. Слід згадати, що Крим завжди був ”зоною особливої уваги” в Україні. Тому важко переоцінити роль дислокованих тут частин Національної гвардії в стабілізації політичної обстановки.
У 1998 році в НГУ почалися реформи, зміна організаційно-штатної структури, спроби якісної зміни гвардії, які б відповідали підрозділам армії Західної Європи і США, але ці зміни були приречені на невдачу через недостатнє фінансування гвардійських частин та недостатню підтримку в гвардійському середовищі. Загальна чисельність скоротилася до 23 тисяч військовослужбовців. У 1998 році Президентом було прийнято,на мій погляд, необґрунтоване рішення щодо кадрового призначення на керівні посади НГУ нових людей, далеко не професійного, національно-патріотичного складу, бо ті, які стояли біля витоків створення НГУ, відмовилися виконувати не властиві функції для НГУ.
Загальновизнано, що НГУ до реорганізації була найбоєздатнішою збройною структурою в Україні. Успіх її створення підтвердив правильність принципової позиції Комітету щодо необхідності створення зовсім нових частин і підрозділів ЗС України, не пов’язаних з ЗС СРСР ні ідеологією, ні організаційними, ні особистими зв’язками.
Зважаючи на те що закон про Національну гвардію було прийнято 4 листопада 1991 року, а в грудні цього ж року була напрацьована організаційна структура та почало свою діяльність Головне управління командувача НГУ, гвардія була єдиною і реальною на той час силою, яку мала в своєму розпорядженні Українська держава. Адже Закон ”Про Збройні Сили” та Закон ”Про оборону” було прийнято тільки 6 грудня 1991 року.
Україна мала шанс не реформувати залишки Радянської армії на території України, а створити Національні Збройні Сили, переводячи до Національної гвардії найкращі частини з тих, які прийняли присягу на вірність Україні. Такий шлях відкрив би можливості для швидкого та якісного будівництва сучасної Національної Армії. Але Національна гвардія стала розвиватися інакше, часто перебираючи функції інших силових відомств та дублюючи їх, що, врешті-решт, разом із іншими політичними чинниками призвело до її ліквідації.На жаль, здоровий глузд тоді не переміг, як і не був врахований гіркий досвід 1917-1918 рр.
У грудні 1999 року народні депутати України виступили з вимогою розформувати Національну гвардію, вбачаючи в ній інструмент можливої президентської диктатури.
11 січня 2000 року Верховна Рада ухвалила Закон України ”Про розформування Національної гвардії України”, який підписав Президент України Леонід Кучма.
Цим законом особовий склад, військову техніку, озброєння, фонди та інше майно з’єднань, частин, закладів і установ Національної гвардії України було передано до внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ України та Збройних Сил України. Виконання функцій охорони дипломатичних представництв і консульських установ іноземних держав на території України було покладено на Міністерство внутрішніх справ України.
”Нацгвардія вичерпала свої можливості, а тому деякі її підрозділи перепідпорядковано Внутрішнім військам. НГУ штучно дублювала функції Міноборони, МВС, СБУ, Прикордонних військ, отже, процес перепідпорядкування абсолютно нормальний”, - заявив тогочасний міністр внутрішніх справ України.
Чому в 2000 році виникло питання про ліквідацію Національної гвардії України? Вочевидь, ця структура не відповідала завданням влади того часу, а також булла конкурентом іншим силовим структурам. І зрештою комусь дуже кортіло догодити"старшому братові". Адже там такої структури не було. Та і назва Національна цим «українським реформаторам" теж не дуже подобалась. Вони воліли б її назвати Республіканською чи Президентською, але тільки не Національною.
Отже, перша збройна структура, створена після проголошення незалежності України в 1991 році, яка акумулювала національний військовий досвід, не отримала розвитку. Очевидно, що тодішнє керівництво та політична еліта не усвідомлювали значення військової потуги в державотворенні та не мали достатньої налаштованості на реалізацію національних інтересів.

Петро Костюк,

член Центрального Проводу, голова Львівської обласної організації СОУ,
полковник.



полковник Янів-приймає Бойовий прапор Львівського полку НГУ від Командуючого НГУ.

Фото сайту Тернопільської ОО СОУ.





: 3786 | : PORTAL_SOU | : 5.0/3
: 1
1  
Так і було на справді. Керівництво держави не спромоглося усвідомити важливість державотвочих процесів нової добі, а перемогло совдепівське мислення застарілих весільних генералів.


[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Листопад 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
   1234
567891011
12131415161718
19202122232425
2627282930

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz