» 2010 » Лютий » 22 » ХТО І ЩО СВЯТКУЄ 23 ЛЮТОГО ТА 8 БЕРЕЗНЯ

---

17:51 ХТО І ЩО СВЯТКУЄ 23 ЛЮТОГО ТА 8 БЕРЕЗНЯ

Одним з обов’язкових атрибутів незалежної держави, і Україна не є винятком, є армія, завданням якої є захист держави від іноземних загарбників. Отож, якщо повинні бути захисники України, то повинно бути і їх професійне свято – «День захисника України».     Російська Федерація, а за нею і Республіка Білорусь після розвалу комуністичної імперії, швидко відновили святкування ідеолого-пропагандистського свята СССР - День Радянської армії і Військово-морського флоту під нейтральною назвою День захисника Вітчизни.     Указом Президента України Л.Кучми від 23.02.99р. № 202/99, на передодні президентських виборів в Україні, щоб ще раз заручитись підтримкою манкуртів-гомосовєтікусів, 23 лютого надано і в Україні святкового статусу- оголошене Днем захисника Вітчизни. Звертаю увагу – не України, а невизначеної Вітчизни (у кожного своя Перемога, як казав відомий розвідник Штірліц, і своя Вітчизна) - святом, про яке в комуністичному СССР до 23.02.38р. соромилися навіть говорити, свята яке і донині прив’язує нашу героїчну історію до наших північних загарбників (на жаль не лише воно одне…).     Історична довідка: Щоб якось легалізувати загарбницькі дії п’яних банд московських грабіжників-окупантів, В.Ульянов-Ленін 15(28) січня 1918р. підписує Декрет Раднаркому про початок створення Робітничо-селянської Червоної армії. Символічно, що вже наступного дня – 29 січня 1918р. відбувся бій під станцією Крути на Чернігівщині між збройними загонами загарбників-більшовиків під проводом М.Муравйова і захисниками незалежної Української Народної Республіки(УНР), яка була проголошена 22 січня 1918р. ІV-м Універсалом Центральної Ради. Для патріотів України саме цей день — 29 січня 1918р. за новим григоріанським календарем — є Днем Героїв Крут — святом української зброї або Днем захисника України.     З певних причин (про це пізніше) святкування першої річниці створення РСЧА у 1919р. в Москві було проведене майже на місяць пізніше. Відтоді й почало своє самостійне життя 23 лютого як День РСЧА, пізніше — День Радянської армії і Військово-морського флоту. Щоб якось обґрунтувати існування 23 Лютого, як військового свята, більшовицькі ідеологи вигадали до 20-ї річниці його відзначення міф про здобуті 23 лютого 1918р. загонами Червоної армії(РСЧА) перші перемоги над регулярними військами Німеччини під Нарвою і Псковом. Ще за т.зв. радянських часів, коли з нас виховували гомосовєтікусів, з нас вимагали шукати відповіді на будь-які питання в творах Леніна. Спробуймо і зараз пошукати відповідь на наше питання в ПЗТ Леніна т.35 1962р. вид. На стор.384 читаємо:"…армия воевать не может. Неделя войны с немцами, перед которыми просто бежали наши войска, с 18 по 24 февраля 1918г., вполне доказала это". А в роботі „Тяжелый, но необходимый урок" (стор.394) Ленін про бої 18-24.02.18р. пише: "С одной стороны, безудержный разгул "резолютивной" революционной фразы…С другой стороны, мучительно-позорные сообщения об отказе полков сохранять позиции, об отказе защищать даже нарвскую линию, о неисполнении приказа уничтожать все и вся при отступлении; не говорим уже о бегстве, хаосе, безрукости, беспомощности, разгильдяйстве." І в довершення цього, Постановою Ради народних комісарів про прийняття германських умов миру прийнятою 24 лютого 1918р. о 4.30 ночі (стор.381) в Брест-Литовську по завданню Леніна Троцький віддав німцям окуповану російськими військами Україну, 245 тон золота, Балтійський та Чорноморський флоти, 915 заводів тощо.     Правда, 23 лютого 1917р. сталася «Лютнева революція»: більшовики не зіграли тоді провідної ролі в скиненні самодержавства, але згодом благополучно записали цю перемогу собі в архів.     Отож, 23 лютого - це день капітуляції більшовиків Російської імперії перед німецькими противниками в період Першої світової війни, названої більшовиками імперіалістичною, свято вшанування ганебної втечі „червоних героїв” на чолі з головою Центробалту Дибенком від Нарви аж до Уралу і які були зупинені лише телеграмою того ж Леніна з погрозою розстрілу, свято армії, якої на той час і не існувало ( бо вона була офіційно створена лише 10 липня 1918р. постановою 5-го Всеросійського з’їзду Рад), армії, яка в цей день ніякої перемоги над німцями не здобула, як про це кричала радянська пропаганда, а навпаки — зазнала ганебної поразки. Про загарбання значної частини України, про "перемоги" московських банд в Києві в той час, як і по всій Україні за 75 років московсько-комуністичної окупації, бувший Президент Росії Путін просить зараз не згадувати.     Для виправдання дати свята було знайдено газетну замітку, в якій в той час мова йшла про пожертви простих громадян Росії на потреби червоної армії. Оце і вся "слава" сусідніх захисників їх вітчизни, яку вони святкують щороку 23 лютого.     Цікаво, що проти цього «свята» виступає і московська православна церква. А як ми знаємо, жоден священик в СССР не міг отримати сану без «благословення» КГБ, а тому до правдивих таємниць КГБ вони ще тоді були допущені! Та і нині ФСБ РФ їх ретельно опікує! Ось читаємо (мовою оригіналу!) їх версію цього «свята» в газеті «Начало» т.зв. «української православної церкви московського патріархату» Дніпропетровської єпархії №2(112) 2008р. – під гаслом «23 февраля – черный день календаря». Пояснення з цього приводу дає диякон Андрій Кураєв: «23 февраля – абсолютно надуманая дата… 23 февраля 1918 года был разбит сводный матросский отряд в 1000 штыков под командованием народного комиссара по морским делам Дыбенко, посланный против немцев под Псков и Нарву. После короткого столкновения под Ямбургом матросы покинули позиции и бежали до Гатчины, что в 120 километрах от линии фронта. По пути они захватили на железнодорожных путях цистерну со спиртом. Этим спиртом был впервые отмечен день рождения Красной армии. За такой «подвиг» Дыбенко сняли с должности наркома и иключили из партии…(А чому не розстріляли? Тоді і за менші провинності розстрілювали. Виявляється, Дибенко, це чоловік коханки Леніна! – прим. мої)     То есть, 23 февраля большевики не победили немцев, а капитулировали перед ними!     В 1938 году была выпущена медаль «20 лет РККА», и так родился очередной советский миф – день Красной армии… Оказывается, восьмое марта по новому стилю – это 23 февраля по старому. Вот и отгадка, почему «мужской» день и «женский» так недалеко друг от друга. Когда еврейские братья по Интернационалу отмечали «восьмое марта», в Росии этот день назывался 23-м февраля… Затем календар переменили, но остался рефлекс праздновать что-то революционное 23 февраля. (Згадаймо тваринні рефлекси по Павлову!!!-примітка моя) Дата была. В принцыпе эта дата ничем не хуже и не лучше 8 марта. Но – надо было найти и для него прикрытие. Спустя несколько лет соответствующий миф был создан: «День Красной Армии». Память о первом сражении и первой победе. Но это – миф.     23 февраля 1918г. не было ещё Красной Армии, и не было её побед… Лишь в 1922 году 23 февраля было обьявлено Днем Красной Армии…(Переплутав московський піп – 23 лютого 1922р. видано декрет ВЦІК «Об изъятии церковних ценностей», повинно бути 1938р.! – примітка моя) Впрочем, придумать празднованию 23 февраля прикрытие надо было еще и потому, что именно 23 февраля 1917г. началась «Февральская революция»… надо было дню «свержения самодержавия», сохранив его праздничность, дать иное название. Он стал «днем Красной армии».     Ось так трактують «наше свято» 23 лютого московські попи… І це в той час, коли дійсні захисники України проявили свій героїзм під Крутами ще 29 січня того ж 1918р., захищаючи Київ якраз від московських окупантів. Тобто, свято це просто змавповано Кучмою з Росії як зі «старшого брата» чи то пак «сестри» і "наші" президенти нас примушують святкувати свята окупантів наших земель...     А чому б не святкувати за цією "логікою" ще пару свят московських загарбників - свято першого чи другого знищення Києва? Першого - засновником Москви Юрієм Долгоруким в 1147р.? Ми ж зберігаємо з 15 травня 1157р. його саркофаг в Києві, коли за його «заслуги» перед Україною Кияни вкоротили йому віку. Після його смерті відбувся масштабний виступ киян проти московських загарбників (володимиро-суздальської адміністрації).     А  вдруге - 8 березня за старим стилем, ще одну з трагедій нашого народу – черговий погром і пограбування святинь нашої столиці Києва 8 березня 1169р. московським (володимиро-суздальським) князем Андрієм Боголюбським, після чого Київ не зміг відновитися до початку монголо-татарської навали. (29 червня 1174р. - в Боголюбово біля м. Володимир Андрій Боголюбський – князь володимиро-суздальський, внук Володимира Мономаха, син князя Юрія Долгорукого, був убитий боярами-змовниками. Він був князем у Вишгороді, але, виїжджаючи до Володимира на Клязьмі, забрав із Вишгорода ікону Божої Матері, подаровану Візантійським патріархом князю Володимиру під час хрещення, яка згодом отримала назву Володимирської Богородиці. 1169 року військо Андрія Боголюбського захопило і нещадно зруйнувало місто Київ, тому він відомий ще і як казнокрад та богокрад).     Або ж ще одне «унікальне» з точки зору здорового глузду щорічне військове професійне свято українських саперів 03 листопада, узаконене Указом Президента України Л.Кучми від 27.10.1999р. №1399/99 - День інженерних військ. І святкується воно як відзначення «героїзму та винахідливості радянських саперів» які 03 листопада 1941р. зруйнували радіокерованим фугасом святиню українського православ’я Успенську церкву Печерської Лаври разом з українцями, які там молилися.     А хто святкує свої трагедії та свята окупантів?     Зрадники, дурні або ж манкурти та яничари.     Так недалеко і до відродження в Україні німецько-фашистських свят - іншого недавнього окупанта наших земель…     Так чому ж і яку подію взяли за основу «наші» керівники для визначення нам свята захисників, і чому іменно 23 лютого?     Як відомо з енциклопедій, проголошене на знак солідарності жіночого пролетаріату у боротьбі за рівні економічні і політичні права жінки з чоловіком міжнародним жіночим днем - 23 лютого!!!, а не 8 березня!!! було вирішено святкувати на другій Міжнародній конференції жінок-соціалісток в Копенгагені в 1910р. на пропозицію Клари Цеткін, яка при цьому була великою шанувальницею головної героїні однієї з книг Тори – Книги Есфірі, і таємною прихильницею єврейських традицій. Тому навряд чи можна вважати простим збігом те, що вперше день «нової» жінки, жінки-революціонерки відзначався в день, що збігався саме з єврейським святом - Пуримом. І в Україні ж вперше почали святкування Міжнародного жіночого дня не 8 березня, а 23 лютого 1913р. і так аж до 1918р.! Чому до 1918р.? А тому, що з 01 січня 1918р. комуністична російська влада, аби зліквідувати відмінності з Європою, утворити "Сполучені Штати Європи" (за ленінським планом) і прискорити "всємірную революцію" перейшла на григоріанський стиль літочислення ( в народі ми це звемо за новим та старим стилем-приклад: Новий рік 01 і 13 січня, т.зв. жовтневу революцію, а точніше-переворот теж святкували не 25 жовтня, а 07 листопада). 25 лютого 1918р. і в Україні, очоленій соціалістами ЦР, було введено григоріанський календар та середньоєвропейський час. Далі цікавіше…     Це схоже було на провокацію. Адже гасло закликало безправне пролетарське жіноцтво на боротьбу з такими ж безправними пролетарями — чоловіками. Та ні тоді, ні сьогодні безпросвітні пролетарі та пролетарки не знали і не знають глибших коренів і підстав святкування фактично єдиного свята 23 лютого - 8 березня. А вони, як про це детально ще в 2005 році інформував Андрій ВОЛИНЕЦЬ в одній із газет (я ці дані лише дещо конкретизую), дуже добре описані в Торі і у книзі Есфірі Старого Заповіту Біблії.     Мова там іде про часи, коли юдеї, які були у вигнанні у великій перській імперії, де осіло багато євреїв, перебували під владою спочатку Кіра, а потім великого царя Артаксеркса (Ахашвероша), що керував з міста Сузи ста двадцятьма сімома областями від Індії і до Ефіопії. Не всі євреї, коли Кір дозволив, захотіли повернутися на батьківщину, багато хто залишилися жити в Єгипті, Вавилоні, в інших куточках Перської імперії. На третьому році правління Артаксеркса загордилась його дружина цариця Астинь. Цар вирішив підшукати слухнянішу дружину. Одним з перших про це дізнався юдей Мардохей, який служив при дворі і виховував сестру Гедасу — Есфір. ЇЇ він і запропонував у царський гарем. Есфір сподобалась царю. На сьомий рік панування Артаксеркса Есфір стала царицею замість Астині. Але зв'язків зі своїм вихователем не розривала. Це не сподобалось царським євнухам Гавафу і Феррі.     Напевне, вони вирішили звести порахунки з Мардохеєм. Але останній їх випередив. Через Есфір він передає Артаксерксу "звістку" про змову євнухів убити царя. Справу начебто дослідили і євнухів повісили. Після цього правицею-першим радником царя стає Аман Македонянин, який також дуже не любив євреїв. Останні не виконували законів царя. Аман добивається покари порушникам законів. Якось він підсунув цареві указ, щоб в один день у всіх країнах світу євреї були знищені. На дванадцятий рік царювання Артаксеркса було кинуто пур («Пур» - це у перекладі з давньоєврейської жереб. Аман хотів знищити євреїв: він ніби вибирав – от вам жереб)— жереб для визначення місяця покари. Жереб тоді за місячним календарем випав на місяць Адар (лютий-березень)     Мардохей попереджає Есфір, що їй також не вдасться врятуватися у царському домі від кари. Він спонукає її скористатися своїм високим становищем і врятувати одноплемінників. Есфір знесилюється постом, викликає до себе співчуття, переконує царя у тому, що Аман не правий (Святу Пурим передує піст Естер – від заходу до світанку ніхто нічого не їсть). Артаксеркс змінює свій гнів, цей указ він скасував і видав інший, що дозволяв знищувати усіх ворогів євреїв. Возвеличує на місце Амана — Мардохея. І 13-14 числа місяця Адара 404р. до н.е., що співпадає з днем 23 лютого нашого календаря за новим стилем або 8 березня за старим стилем, коли мали карати юдеїв, які не виконували закони, було вбито 75 тисяч тих персів, кого юдеї вважали своїми ворогами.     Вийшло, що євреї не тільки не були знищені, але і перемогли своїх ворогів. Жереб ніби перевернувся. Тому в це свято ввечері усі євреї переодягаються в карнавальні костюми і йдуть у синагогу до молитви. Костюми повинні бути досить скромні, але зображувати можуть усе, що завгодно. Діти, наприклад, переодягаються в поліцейських, льотчиків, космонавтів, клоунів. Поле фантазії необмежене.. І коли в синагозі вимовляється слово «Аман!», починають кричати, дудіти, тупотіти ногами, щоб зробити те, що було написано в Торі – «Нехай зітреться ім'я Амана навіки...» Потім – невелика святкова трапеза. На наступний ранок – знову в синагогу. Святкова молитва, читання Книги Есфір. Тоді і треба роздати подарунки, грошики і починається велика трапеза.     Серед жертв були жінки і діти Амана та десятеро його синів було повішено. Відтоді ці дні юдеї називають Пуримом-жеребом, або ж просто Пуримом і святкують їх щороку. А так як змова проти євреїв була відвернена під час міського бенкету, де було багато вина, євреї під час Пурима повинні напиватися і закушувати ритуальною їжею – «вухами Амана», це такий трикутний пиріжок з маком – зі спеціально приготовленою маковою начинкою. Так пише Талмуд.     На сайті © «Главред» від 12.03.2005р. читаємо пояснення з цього приводу Зями Зінгельштухера, керівника Бейт-Хабад Центральної синагоги Бродського: «Єврейське сімейне свято, коли усі збираються вдома – це Песах. А Пурим – ні, ну куди там... Мужики усі напиваються, а дружини потім із синагоги їх додому забирають. Весело! Пурим – не релігійне свято. Це свято знищення усіх ворогів іудеїв».     Про це, до речі, говориться і в «Єврейській енциклопедії». Це свято знищення усіх ворогів іудеїв. Нагадаємо, що під впливом Есфірі, її чоловік – перський цар, дозволив євреям «винищити, убити всіх сильних у народі, що у ворожнечі з ними, дітей і дружин, і маєтки їхні розграбувати» (Книга Есфірі, 8 -11). І два дні, за підтримки царських сатрапів, «іудеї били усіх ворогів своїх, і винищували, і діяли з ворогами по своїй волі» (там же). Перська імперія була приречена. А день погромів і убивств став «веселим святом Пурим». Доречі, цього року(2010р.) Пурим святкують з 24 на 25 березня, а для …. залишили святкувати 23 лютого…     Тепер ми з’ясували звідки взялася єдина "святкова" дата 23 лютого – 8 березня.     І Клара Ейснер (у заміжжі Цеткін), і Лев Троцький (Бронштейн) — організатор червоної армії — на відміну від затурканих пролетарок та пролетарів добре знали і книгу Есфірі, і традиції їхнього народу. Тому не випадково саме ними було запропоновано всім народам в бувшому СССР вшановувати своє єдине для юдеїв свято 23 лютого і 8 березня. Дарма, що під трохи іншим соусом.     І викликано це було лише для того, щоб надати можливість євреям святкувати своє!!! свято. Адже, не дивлячись на те, що абсолютна більшість т.зв. «російського уряду» і була представлена євреями на чолі з напівєвреєм Бланком-Леніним, вони ж самі продовжували не кращі традиції московського царства – гоніння на своїх же євреїв, заборону святкувати їхні релігійні свята (пізніше цю традицію нищення євреїв перейняв їх учень – Гітлер) …     Важливо також знати: Згідно Брестської угоди переможена представниками Четвертного союзу (Німеччина, Австро-Угорщина, Туреччина і Болгарія) в Першій світовій війні Росія о 4.30 ночі 24 лютого 1918р. в Брест-Литовську по завданню Леніна не лише, як уже відмічалось, віддала німцям 245 тон золота, Балтійський та Чорноморський флоти, 915 заводів тощо, а і офіційно визнала незалежність України та зобов'язалась вивести свої окупаційні війська з території України. Угоду підписали, але виконувати її і звільняти загарбану ними Україну не збиралися - традиція москалів. Це були останні дні кровавої вакханалії банд жандарма Муравйова та В.О.Антонова - Овсієнка (призначений, за вказівкою того ж В.І.Леніна, командувачем більшовицьких військ 07 березня 1918р. - з метою стримання наступу українсько-австро-німецьких військ та для забезпечення вивозу з України награбованих матеріальних цінностей) в Києві та і по всій окупованій ними Україні. Вибивати їх прийшлося нашим дідам та прадідам з допомогою тієї ж німецької армії про перемогу над якою долдонять і нині зашорені комуністи.     Так от, на передодні підписання вищевказаної угоди, 23 лютого 1918р. для України - апогей кривавої вакханалії московських окупантів в Києві (Київ захоплено ними 8 лютого 1918р.).     Виконуючи наказ більшовицького жандармського полковника М.Муравйова, відданого ним ще 31 січня 1918р., після бездарної поразки цієї банди під Крутами, напередодні штурму Києва, про «безпощадне знищення всіх офіцерів, гайдамаків, юнкерів, монархістів і всіх ворогів революції», окупанти розстріляли без суду і слідства більше 2500 військових (такою була вимога «дуже чуйного» Леніна), серед яких була значна кількість і етнічних росіян, але які відмовились служити комуно-окупантам, та стільки ж цивільних, за те що ті розмовляли українською мовою, або ж були представниками української еліти та носили українське вбрання (їх дві братські могили були в Маріїнському парку на місці нинішніх пам’ятників). Серед інших в Києві російсько-більшовицькими балтійськими моряками Муравйова вже 10 лютого був розстріляний і похований в одній з численних по Києву таких могил - під стінами нинішнього військового ліцею імені І.Богуна разом з командиром 1-ї дивізії 1-го українського корпусу П.Скропадського генералом Я.Гандзюком (1863-1918), і інший український військовий діяч, генерал-майор Я.В.Сафонов (1872-1918), за відмову перейти на службу до Червоної армії.     В той же день - 23 лютого 1918р. - у Севастополі большевицькі комісари по-звірячому замучили і розстріляли визначного кримсько-татарського політичного і державного діяча, борця за національне визволення, відомого поета, автора національного гімну, першого Голову Кримськотатарського мусульманського уряду Челебі Джихана Челебієва (1885-1918).     Це були останні дні кровавої "братської" вакханалії, бо вже вранці 24 лютого 1918р. - 2-й курінь Окремого запорізького загону під командуванням Героя визвольної війни полковника армії УНР Петра Болбочана, зайнявши місто Житомир, розпочав наступ на Київ . "Страшні брати" остервеніло трималися за нашу столицю і лише 2-3 березня 1918р. Київ було повністю звільнено від московсько-більшовицьких військ. До Києва увійшли Окремий запорізький загін А.Присовського, Кіш Слобідської України С.Петлюри та загін Січових стрільців Є.Коновальця.     Як відомо, якраз 08 березня 1918р. в Олександрівському палаці Царського села був заарештований більшовиками останній імператор Російської імперії Микола ІІ та його сім’я, після чого, вони, за особистим наказом "дуже чуйного та людяного" Леніна всі, разом зі слугами (а цих за що?), були розстріляні більшовиками. До того ж, 23 лютого 1944р. - День депортації Чеченців, Інгушів до Казахстану і Сибіру - День їх національної жалоби;     Згідно православних канонів, 23 лютого - Свято робочої худоби. В цей день святять воду і окроплюють нею худобу;     А за давнім українським календарем – 23 лютого – Колодій (Масляна). Парубки вибирають наречених. Магія родючості – неодруженим парубкам жінки прив’язують колодку (символ продовження роду). Обрядові страви цього тижня переважно молочно-масляні (вареники, пироги з сиром і сметаною, млинці тощо). На цьому тижні не шиють і не прядуть.     8 березня 1946р. - початок ліквідації совєтами Української Католицької Церкви. Так це дати (дата) святкування чи день загальноукраїнської жалоби по фізично і духовно невинно убієнним московськими загарбниками українцями різного етнічного походження?     29 січня 2009р., вшановуючи Героїв Крут, Верховний Головнокомандувач Збройних Сил України Президент України В.Ющенко, зреагувавши на багаторічні звернення до нього та його попередника Л.Кучми представників державницьких політичних партій та громадських організацій, висказав думку про необхідність святкування в Україні українських свят і щорічне вшанування захисників України в день героїчної перемоги українських захисників від московських загарбників під Крутами – 29 січня. Висказав, та не зреалізував ні тоді, ні зараз…     23 лютого, я так вважаю, необхідно залишити зашореним «радянським ветеранам» як їхнє, а не державне, свято ще років на п’ять, допоки всі вони … На що не підеш заради тих, хто ні чути, ні читати, ні думати, ні аналізувати вже не здібний…     Єдине що можуть святкувати українці-державники 23 лютого, так це день народження 23 лютого 1954р. нашого Президента України Віктора Андрійовича ЮЩЕНКА, а Прохори та Харлампії - свої іменини.     А що в цей день святкують люди інших націй та віросповідань в Україні? Що ж стосується 8 березня – т.зв. міжнародного жіночого дня, то традиційно на українських землях ще з початку минулого століття святкували День матері у другу неділю травня. В незалежній Україні це наше національне традиційне свято, яке вже стало міжнародним, відроджено теж у другу неділю травня Указом № 489/99 від 10 травня 1999 року Президента України Л.Кучми «Про День матері» на підтримку ініціативи Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, міжнародної організації "Жіноча громада", Спілки жінок України, громадської організації "Союз українок". Можливо в незалежній Україні Україні, коли ми не лише формально, а і душею сприймаємо нашого пророка Т.Г.Шевченка, доцільніше вшановувати нашу головну українку, маму Тараса, 09 березня і в цей день вшановувати всіх українських жінок та святкувати День української матері?     Мабуть було б доцільно ввести ще одне щорічне свято для найкращих, найчарівніших жінок світу – українок - «День українки» 01 березня. Чому 01 березня? А тому, що це день початку весни, а весна, Україна, українка – жіночого роду і відповідно пов’язані…     Особисто ж я вважаю за необхідне цінувати і вітати наших чарівних україночок, дарувати їм бажані ними подарунки якомога частіше. Запевняю, вони цього заслуговують!!!     Святкуймо "дами і гаспада гомосовєтікуси" та пані і панове українці… З повагою, бувший яничар ЗС СССР, а нині капітан 1 рангу Військово-Морських Сил Збройних Сил України у відставці, батько трьох доньок-офіцерів Збройних Сил України Є.Лупаков

1 2 3 4 5 : 2511 | : PORTAL_SOU | : офіцерські думки | : 5.0/1

: 0