|
» 2013 » Лютий » 18 » "Я дивлюся в його очі, і все розумію: війна за життя і за мир ніколи не закінчується",- Віталій КВІТКА.
20:26 "Я дивлюся в його очі, і все розумію: війна за життя і за мир ніколи не закінчується",- Віталій КВІТКА. |
15
лютого 2013 року минуло 24 літа з дня остаточного виведення з
Афганістану ОКРВ – обмеженого контингенту радянський військ, і - 33 роки
52 дні з дня їх введення на терени ДРА. Сьогодні, коли зазирнути в
Інтернет, по-різному називають цей дев`ятирічний період в історії – ні,
не тільки СРСР, але всього людства. «Виконання інтернаціонального
обов’язку перед братнім афганським народом», «радянська агресія»,
«інтервенція країни Рад» – такі різні формулювання щодо однієї і тієї
самої події. Сьогодні роковини Афганської війни – звичайна дата, яка
стоїть в календарі поруч зі святом зовсім іншого забарвлення – Днем
Святого Валентина. І, оскільки минув відтоді, від війни, не день і не
два, а цілі десятиліття, які розділили суспільства, розділили покоління,
ой як мало кому спаде на думку, що, можливо, якби не Афганська війна,
то хтозна, чи був би Чорнобиль, чи була б перебудова, чи були б
незалежності, і чи взагалі, існував на сьогодні цей світ. Справа в тому
що на кінець 1979 року повоєнне протистояння в «холодній війні» між США
(НАТО) та СРСР (Варшавським договором) сягало меж, за якими, після
невдалої спроби, так і не ратифікованого договору ОСВ-2, між двома
всесвітніми ідеологіями могла виникнути ядерна війна. І лише кривавий
Афган (майже п'ятнадцять тисяч загиблих і 60 тисяч поранених тільки з
нашого – так-так, тому що тоді це були ми - боку), змістив акценти з
відкритого протистояння систем двох надімперій до локальної війни між
ними в певному регіоні. І якщо правда в тому, що радянські солдати, яких
афганці називали шураві, виконували наказ головнокомандування, яким би
він не був, то правда і в тому, що сьогодні, через десятиріччя після
Афганської війни ми з вами, шановні, можемо і маємо право ставитися до
них так само,як і до воїнів Вітчизняної (Другої світової) війни – як до
тих, кому ми справді можемо завдячувати сьогоднішнім миром. Так-так,
отим самим мирним небом, що над нашою головою.
Насправді, доля
кожного воїна-афганця – кожного з 620 тисяч за дев`ять років війни –
унікальна. Не багато і не мало їх пішло з олександрійського військкомату
– сім з гаком сотень пройшли суворий вишкіл суворої війни. 26 воїнів
так і не повернулися з пагорбів Афганістану, схожих на поверхню Місяця,
точніше, повернулися, але… не своїм ходом. Чимало з тих, хто вернувся,
поранені, прийшли додому ненадовго – як, приміром, дядя депутата ВРУ
Сергія Анатолійовича Кузьменка. Багато-хто, повернувшись, так і не зміг
забути війни, і війна невдовзі, наздоганяючи, забрала їх із особою. І
нема жодного з тих, хто 14 лютого 2013 прийшов до приміщення «Еталу»,
жодного, хто б зумів викреслити цю війну з власної голови. Тому що війна
– для тих, хто на ній перебуває – хоч-не-хоч стає частиною людини і,
мовби напоумлення нащадкам, живе з нею до самої смерті. Бо, добре це чи
погано, але війна – не тільки частина людського життя, однак вона є тим
із життєвих університетів, який учить добре і не забувається ніколи.
Можна взяти будь-кого з залу «Еталу», сказати, що він – герой нашого
часу, і при цьому ти жодного разу не помилишся. Тому що всі вони –
шураві - по-праву герої.
Ось, наприклад, не дуже великого
зросту, підтягнута людина з зосередженим поглядом у небесній формі
льотчика. Це – Валерій Труфанов. Підполковник. Вертолітник. 530 бойових
вильотів в ДРА. Орденоносець (йому і 14 лютого вручали медаль). Чийсь
батько. Чийсь син, чоловік. Запитую: як потрапив в Афган (тому що кожен
із них йшов туди своєю дорогою).
Родом Валерій Ілліч,
виявляється, з Орловщини (тепер - Росія), з багатодітної родини, і він з
дитинства мріяв про небо. Юнаком стрибав з парашутом, налітав 90 годин
на планері, першорозрядник. В армії ж потрапив в учебку
повітряно-десантних військ у Каунасі. Там одразу збагнув: десантників
готують серйозно (не згірше теперішніх командос, які майорять в
численних голлівудських стрічках). Це, без натяків, було ясно з перших
слів командира: «Ви потрапили сюди для того, аби навчитися убивати».
Кого? Того, хто стане на шляху у військовика під час виконання ним його
воєнного обов’язку, його присяги. Така суть армії: в усі часи військо
створюється з однією метою: вбивати супротивника, інакше він убиває
тебе. В елітному підрозділі у Пскові сержант В.Труфанов вперше
зіштовхнувся з тим, що у військової підготовки є, крім нарощування сили,
навичок і м`язів, і зворотній бік – на його очах загинула молода і ні в
чому не винна людина, чийсь син, онук, наречений, брат. І відтоді
сержант вирішив вступити в Саратовське військово-авіаційне училище.
Ставши професійним льотчиком (налітав 350 годин, але в порівнянні з
теперішнім вишколом літунів – яких!), за розподілом він потрапив
спочатку в Росію, а потім, в 1979 році, в Олександрію, де, пройшовши
вишкіл вертолітника, 1982 року, через Бердичів, попрямував в Афганістан.
«Важка, виснажлива, жорстока, багато смертей», - так згадує Афганську
війну нинішній підполковник.
Свої 530 бойових вильотів (1500
годин у повітрі) Валерій Труфанов здійснив у західній частині
Афганістану. Надивився усякого. Не раз був на волосині від смерті.
Підполковник пригадує, як одного разу зенітний снаряд влучив у
гелікоптер: на сантиметр нижче від хвостової тяги двигуна і на сантиметр
вище від трубопроводів з пальним. Іншого разу, приземлившись й очікуючи
доки осяде пил, крізь прошарок цієї гірської пилюги побачив з десяти
метрів спрямоване у власну голову дуло душманського автомата – чудо,
льотчик-радист вистрілив одночасно з «духом», лише луснула як кавун
голова в чалмі, та броньовані брили вертольота врятували. Був випадок,
коли в умовах розрідженого через високогір’я повітря бойовий гелікоптер,
до якого вже прямували моджахеди, попри закони аеродинаміки, натужно,
та все-таки піднявся в повітря.
Валерій Труфанов, повернувшись з
Афгану в 1983 році, продовжив службу в армії. У 1990-х роках Валерій
Ілліч прийняв українську присягу (його серце полонила чарівна
олександрійка на ймення Наталя), а потім став особистим пілотом першого
Президента України Леоніда Кравчука. Настав день, коли Труфанову
запропонували дуже серйозне підвищення по службі. Однак В.І. Труфанов
вибрав інший шлях: він вирішив примиритися – з тим, хто дає не тільки
мир, а саме життя – з Господом Богом, завдяки волі Якого він, Валерій,
так часто був оберігаємий в Афганістані, тоді як дуже багатьом і кращим
від нього хлопцям свого часу судилося звідтам не повернутися.
- Але що ви робите тепер тут, серед афганців, повних спогадів, розпачу, болю? – запитую.
- Їхній біль – і мій біль. Спогади, війна – наше спільне. І нам спільно
крокувати по життю з ними, доки ми на цій війні, - відповіда Ілліч.
Я дивлюся в його суворі, але добрі очі, згадую, чим він займається –
Валерій Труфанов не перший рік ініціює створення організації українських
капеланів, тобто тих, хто допоможе нести військовим і не тільки важкий
тягар війни і миру. Я дивлюся в його очі, і все розумію: війна за життя і
за мир ніколи не закінчується. Ми маємо не просто віддати шану тим, хто
нас оточує, ми маємо стати їхніми побратимами, братами, як зрештою не
раз 14 лютого у вітаннях звучало між «афганцями». Годі, вбивати ми вже
вчилися: отепер настав час навчитися оживляти один одного. Тому що час
війни, куль і нічних трасерів, залишився позаду. Він не викреслений з
пам`яті. Однак нам треба і пам'ять миру. А мир між нами – тут, саме тут -
і означає початок миру у світі, за який три десятиріччя тому
воїни-афганці, наші незабутні шураві, мали йти з багнетами наперевіс.
Віталій Квітка, підхорунжий українського козацтва, прес-секретар Олександрійського відділку СОУ.
|
: 535 |
: Петро_ЛИСЕНКО
| : 5.0/2 |
|
"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."
ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ
|