Офіційні сайти відомств




» 2013 » Лютий » 18 » "Я дивлюся в його очі, і все розумію: війна за життя і за мир ніколи не закінчується",- Віталій КВІТКА.
20:26
"Я дивлюся в його очі, і все розумію: війна за життя і за мир ніколи не закінчується",- Віталій КВІТКА.
15 лютого 2013 року минуло 24 літа з дня остаточного виведення з Афганістану ОКРВ – обмеженого контингенту радянський військ, і - 33 роки 52 дні з дня їх введення на терени ДРА. Сьогодні, коли зазирнути в Інтернет, по-різному називають цей дев`ятирічний період в історії – ні, не тільки СРСР, але всього людства. «Виконання інтернаціонального обов’язку перед братнім афганським народом», «радянська агресія», «інтервенція країни Рад» – такі різні формулювання щодо однієї і тієї самої події. Сьогодні роковини Афганської війни – звичайна дата, яка стоїть в календарі поруч зі святом зовсім іншого забарвлення – Днем Святого Валентина. І, оскільки минув відтоді, від війни, не день і не два, а цілі десятиліття, які розділили суспільства, розділили покоління, ой як мало кому спаде на думку, що, можливо, якби не Афганська війна, то хтозна, чи був би Чорнобиль, чи була б перебудова, чи були б незалежності, і чи взагалі, існував на сьогодні цей світ. Справа в тому що на кінець 1979 року повоєнне протистояння в «холодній війні» між США (НАТО) та СРСР (Варшавським договором) сягало меж, за якими, після невдалої спроби, так і не ратифікованого договору ОСВ-2, між двома всесвітніми ідеологіями могла виникнути ядерна війна. І лише кривавий Афган (майже п'ятнадцять тисяч загиблих і 60 тисяч поранених тільки з нашого – так-так, тому що тоді це були ми - боку), змістив акценти з відкритого протистояння систем двох надімперій до локальної війни між ними в певному регіоні. І якщо правда в тому, що радянські солдати, яких афганці називали шураві, виконували наказ головнокомандування, яким би він не був, то правда і в тому, що сьогодні, через десятиріччя після Афганської війни ми з вами, шановні, можемо і маємо право ставитися до них так само,як і до воїнів Вітчизняної (Другої світової) війни – як до тих, кому ми справді можемо завдячувати сьогоднішнім миром. Так-так, отим самим мирним небом, що над нашою головою.

Насправді, доля кожного воїна-афганця – кожного з 620 тисяч за дев`ять років війни – унікальна. Не багато і не мало їх пішло з олександрійського військкомату – сім з гаком сотень пройшли суворий вишкіл суворої війни. 26 воїнів так і не повернулися з пагорбів Афганістану, схожих на поверхню Місяця, точніше, повернулися, але… не своїм ходом. Чимало з тих, хто вернувся, поранені, прийшли додому ненадовго – як, приміром, дядя депутата ВРУ Сергія Анатолійовича Кузьменка. Багато-хто, повернувшись, так і не зміг забути війни, і війна невдовзі, наздоганяючи, забрала їх із особою. І нема жодного з тих, хто 14 лютого 2013 прийшов до приміщення «Еталу», жодного, хто б зумів викреслити цю війну з власної голови. Тому що війна – для тих, хто на ній перебуває – хоч-не-хоч стає частиною людини і, мовби напоумлення нащадкам, живе з нею до самої смерті. Бо, добре це чи погано, але війна – не тільки частина людського життя, однак вона є тим із життєвих університетів, який учить добре і не забувається ніколи. Можна взяти будь-кого з залу «Еталу», сказати, що він – герой нашого часу, і при цьому ти жодного разу не помилишся. Тому що всі вони – шураві - по-праву герої.

Ось, наприклад, не дуже великого зросту, підтягнута людина з зосередженим поглядом у небесній формі льотчика. Це – Валерій Труфанов. Підполковник. Вертолітник. 530 бойових вильотів в ДРА. Орденоносець (йому і 14 лютого вручали медаль). Чийсь батько. Чийсь син, чоловік. Запитую: як потрапив в Афган (тому що кожен із них йшов туди своєю дорогою).

Родом Валерій Ілліч, виявляється, з Орловщини (тепер - Росія), з багатодітної родини, і він з дитинства мріяв про небо. Юнаком стрибав з парашутом, налітав 90 годин на планері, першорозрядник. В армії ж потрапив в учебку повітряно-десантних військ у Каунасі. Там одразу збагнув: десантників готують серйозно (не згірше теперішніх командос, які майорять в численних голлівудських стрічках). Це, без натяків, було ясно з перших слів командира: «Ви потрапили сюди для того, аби навчитися убивати». Кого? Того, хто стане на шляху у військовика під час виконання ним його воєнного обов’язку, його присяги. Така суть армії: в усі часи військо створюється з однією метою: вбивати супротивника, інакше він убиває тебе. В елітному підрозділі у Пскові сержант В.Труфанов вперше зіштовхнувся з тим, що у військової підготовки є, крім нарощування сили, навичок і м`язів, і зворотній бік – на його очах загинула молода і ні в чому не винна людина, чийсь син, онук, наречений, брат. І відтоді сержант вирішив вступити в Саратовське військово-авіаційне училище. Ставши професійним льотчиком (налітав 350 годин, але в порівнянні з теперішнім вишколом літунів – яких!), за розподілом він потрапив спочатку в Росію, а потім, в 1979 році, в Олександрію, де, пройшовши вишкіл вертолітника, 1982 року, через Бердичів, попрямував в Афганістан. «Важка, виснажлива, жорстока, багато смертей», - так згадує Афганську війну нинішній підполковник.

Свої 530 бойових вильотів (1500 годин у повітрі) Валерій Труфанов здійснив у західній частині Афганістану. Надивився усякого. Не раз був на волосині від смерті. Підполковник пригадує, як одного разу зенітний снаряд влучив у гелікоптер: на сантиметр нижче від хвостової тяги двигуна і на сантиметр вище від трубопроводів з пальним. Іншого разу, приземлившись й очікуючи доки осяде пил, крізь прошарок цієї гірської пилюги побачив з десяти метрів спрямоване у власну голову дуло душманського автомата – чудо, льотчик-радист вистрілив одночасно з «духом», лише луснула як кавун голова в чалмі, та броньовані брили вертольота врятували. Був випадок, коли в умовах розрідженого через високогір’я повітря бойовий гелікоптер, до якого вже прямували моджахеди, попри закони аеродинаміки, натужно, та все-таки піднявся в повітря.

Валерій Труфанов, повернувшись з Афгану в 1983 році, продовжив службу в армії. У 1990-х роках Валерій Ілліч прийняв українську присягу (його серце полонила чарівна олександрійка на ймення Наталя), а потім став особистим пілотом першого Президента України Леоніда Кравчука. Настав день, коли Труфанову запропонували дуже серйозне підвищення по службі. Однак В.І. Труфанов вибрав інший шлях: він вирішив примиритися – з тим, хто дає не тільки мир, а саме життя – з Господом Богом, завдяки волі Якого він, Валерій, так часто був оберігаємий в Афганістані, тоді як дуже багатьом і кращим від нього хлопцям свого часу судилося звідтам не повернутися.

- Але що ви робите тепер тут, серед афганців, повних спогадів, розпачу, болю? – запитую.
- Їхній біль – і мій біль. Спогади, війна – наше спільне. І нам спільно крокувати по життю з ними, доки ми на цій війні, - відповіда Ілліч.

Я дивлюся в його суворі, але добрі очі, згадую, чим він займається – Валерій Труфанов не перший рік ініціює створення організації українських капеланів, тобто тих, хто допоможе нести військовим і не тільки важкий тягар війни і миру. Я дивлюся в його очі, і все розумію: війна за життя і за мир ніколи не закінчується. Ми маємо не просто віддати шану тим, хто нас оточує, ми маємо стати їхніми побратимами, братами, як зрештою не раз 14 лютого у вітаннях звучало між «афганцями». Годі, вбивати ми вже вчилися: отепер настав час навчитися оживляти один одного. Тому що час війни, куль і нічних трасерів, залишився позаду. Він не викреслений з пам`яті. Однак нам треба і пам'ять миру. А мир між нами – тут, саме тут - і означає початок миру у світі, за який три десятиріччя тому воїни-афганці, наші незабутні шураві, мали йти з багнетами наперевіс.



Разом з побратимами.










Віталій Квітка,
підхорунжий українського козацтва,
прес-секретар Олександрійського відділку СОУ.

: 259 | : Петро_ЛИСЕНКО | : 5.0/2
: 0

[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Лютий 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz