Офіційні сайти відомств




» 2012 » Лютий » 23 » Генерал Петро Григоренко - захисник Вітчизни, якого раданська влада позбавила права померти на Батьківщині. АНОНС
13:01
Генерал Петро Григоренко - захисник Вітчизни, якого раданська влада позбавила права померти на Батьківщині. АНОНС
Петро Григорович ГРИГОРЕНКО (нар. 16.10.1907, с. Борисівка Приморського р-ну Запорізької обл. – 21.02.1987, Нью-Йорк, США).
Генерал, правозахисник, член-засновник Московської та Української Гельсінських груп.

Народився в селянській сім'ї. Працював слюсарем, зчіплювачем вагонів, кочегаром, машиністом паровоза. Був активістом комсомольського руху. Один з організаторів комсомольського осередку у своєму селі (1922), делегат з'їзду (1930) і член ЦК Комсо молу України (1929-1931).

В 1927 вступив у Комуністичну партію. У 1929 закінчив робітфак, вчився на інженерно-будівельному факультеті Технологічного інституту в Харкові (1929-1931).

З 1931 – фаховий військовий. Закінчив Військово-інженерну академію ім. Куйбишева, у 1934-1937 служив на командних посадах у Білоруському військовому окрузі, потім був слухачем академії Ґенерального штабу. У 1939-1943 служив на Далекому Сході, учасник боїв на р. Халхин-Гол (1939).

В 1944-1945 – на фронтах Великої Вітчизняної війни, двічі поранений. Закінчив війну в званні полковника на посаді начальника штабу дивізії. Нагороджений орденом Леніна, двома орденами Червоного Прапора, орденом Червоної Зірки, орденом Вітчизняної війни і шістьма медалями.

У грудні 1945 – вересні 1961 – на викладацькій і науковій роботі у Військовій академії ім. М.В.Фрунзе. Кандидат військових наук (1948), автор 83 робіт із військової історії, теорії і кібернетики. З 1959 – начальник кафедри опе ративно-тактичної підготовки, генерал-майор. У серпні 1961 захистив докторську дисертацію.

Після XX з'їзду КПРС, критично переглянувши сформовану в СРСР політичну систему, прийшов до висновку про її невідповідність ідеалам ленінізму. Вирішив відкрито виступити з викладом своїх поглядів, використавши для цього обговорення проекту Програми КПРС, яке проходило влітку і восени 1961.

"У моїй душі царю вав розлад. Мені важко було мовчки терпіти лицемірство правителів, та одночасно я розумів, що виступ буде коштувати мені способу життя, що цілком мене влаштовував, (...) з особливою силою навалилася на мене думка, що давно вже переслідувала мене: "Треба виступати. Не можна мовчати".

На наполегливу вимогу представників ЦК КПРС, що були присутні на партійній конференції Ленінського народу Москви, був позбавлений депутатського мандата з формулюванням "за політичну незрілість". Негайно був усунутий від викладання в Академії, одержав сувору догану по партійній лінії і був переведений на службу в Далекосхідний військовий округ.

Восени 1963, знаходячись у відпустці в Москві, організував підпільну "Спілку боротьби за відродження ленінізму" (до неї ввійшли сини Григоренка і декілька їхніх друзів – студентів і офіцерів). Написав сім листівок, які були поширені в Москві, Владимирі, Калузі, у військах Ленінградського і Середньоазіатського округів (деякі тиражем до 100 екз.).

Темами листівок були бюрократичне переродження радянської держави, її каральна політика стосовно робітників (придушення заворушень у Новочеркаську, Темиртау і Тбілісі), причини продовольчої кризи в країні.

01.02.1964 Григоренко був затриманий органами КГБ в аеропорту Хабаровська, доставлений у Москву і поміщений у внутрішню в'язницю КГБ. На першому допиті він відхилив пропозицію голови КГБ В.Семичастного "покаятися", щоб уникнути арешту і суду, після чого був звинувачений за ст. 70 КК РРФСР, а потім направлений на судово-психіатричну експертизу в Інститут ім. Сербського.

Експертиза визнала його неосудним (19.04.1964) із діагнозом: "Паранойяльний розвиток особистості, що виник в особистості з психопатичними рисами характеру". (на думку Григоровича, рішення про визнання його душевнохворим було прийняте членами Політбюро ЦК КПРС).

17.07.1964 ухвалою Військової колеґії Верховного Суду СРСР Г. був направлений на примусове лікування в Ленінградську спеціальну психіатричну лікарню, а 29.08.1964 постановою Ради Міністрів СРСР розжалуваний у рядові. Останнє рішення показало, що влада розглядала Григоренка не як хворого, а як політичного злочинця. Під час ув'язнення познайомився з Олексієм Добровольським.

Незабаром після звільнення з керівних посад М.Хрущова, який був основним об'єктом критики й ініціатором постанови Ради Міністрів, Григоренко був звільнений із лікарні (22.04.1965) як такий, що одужав. Працював сторожем, екскурсоводом, вантажником у магазинах, майстром у будівельному управлінні.

Навесні 1966 О. Добровольський познайомив Григоренка з Володимиром Буковським, який ввів його в коло московських дисидентів.

Наприкінці 1968 Григоренко написав працю "Про спеціальні психіатричні лікарні (дурдоми)», що ввійшла складовою частиною в книжку Наталії Горбаневської "Полудень":

"Обстановка будинку для душевнохворих, повне безправ’я і відсутність реальної перспективи виходу на свободу – ось ті страшні чинники, з якими зіштовхується кожний, хто потрапляє в СПЛ. Треба боротися за корінну зміну системи експертизи й утримання хворих у СПЛ, за надання громадськості справжньої можливості контролювати умови утримання і лікування хворих у цих умовах».

Починаючи з 1968 року, ініціював дискусії про необхідність надати дисидентському рухові, що виникав, організаційної форми. Був гарячим прихильником створення правозахисного комітету, ідея якого була реалізована у формі створення Ініціативної групи захисту прав людини в СРСР уже після його арешту.

17.05.1968 був присутній на демонстрації кримських татар на Старій площі перед будинком ЦК КПРС і зажадав, щоб його затримали разом із ними. Влітку 1968 збирав дані про порушення прав кримських татар, які намагалися повернутися в Крим із місць заслання, підготував інформацію про це для західних кореспондентів.

Влада намагалась припинити контакти Григоренка з кримськотатарським рухом: 19.11.1968 за ордерами, виданими узбецькою прокуратурою, у московській квартирі генерала був проведений багатогодинний об шук, під час якого був вилучений весь його архів.

07.05.1969 був заарештований у Ташкенті і до жовтня того року знаходився в СІЗО КГБ Узбекистану. Йому було пред'явлене обвинувачення за ст. 70 ч.1 КК РРФСР. З 13 до 28 червня він голоду вав на знак протесту проти незаконного арешту, піддавався приму совому годуванню, побиттю і знущанням.

Судово-психіатричною експертизою в Ташкенті Григоренко був визнаний осудним. Це рішення не влаштовувало владу, і в жовтні 1969 він був етапований у Москву, де психіатри Інституту ім. Сербсько го визнали результати попередньої експертизи помилковими.

04.12.1969 знову був переведений у Ташкент, де в міському суді слухалася його справа. Ухвалою суду від 27.02.1970 був спрямованим на примусове лікування в Черняховську СПЛ (Калінінградська обл.).

19.09.1973 був переведений у психіатричну лікарню загального типу в Підмосков'ї. 24.06.1974 (напередодні візиту президента США Ніксона в СРСР) Московський міський суд виніс ухвалу про припинення примусового лікування.

Був членом-фундатором Московської Гельсінської групи, підписав більшість її документів, випущених у 1976-1977, став одним з ініціаторів створення при МГГ Робочої комісії з розслідування використання психіатрії в політичних цілях.

Приїздив у Київ до Миколи Руденка в серпні 1976 р., був ініціатором і брав участь у створенні Української Гельсінської групи (УГГ), увійшов у число її членів-засновників. У лютому 1977 склав брошуру "Наші будні" про боротьбу КГБ проти Гельсінського руху в СРСР.

У листопаді 1977 Г. одержав дозвіл на піврічну поїздку у США для лікування і 30.11 виїхав з СРСР. Під час перебування у США не робив політичних заяв, проте указом Президії Верховної Ради СРСР від 13.02.1978 був позбавлений радянського громадянства "за дії, що ганьблять звання громадянина СРСР".

Дізнавшись про це, дав у Нью-Йорку прес-конференцію, де сказав, що це – найсумніший день у його житті: "Мене позбавили права померти на Батьківщині".

У США в 1978 Г. був на його прохання підданий психіатричній експертизі, її висновок гласив, що ознак психічного захворювання в Г. не виявлено.

Продовжував брати участь у правозахисній діяльності: був закордонним представником УГГ, виступав на Сахаровських слуханнях у 1979 у Вашинґтоні. В еміґрації остаточно відмовився від комуністичних поглядів, став членом української общини у США, православним віруючим.

Похований на українському цвинтарі Баундбрук, (штат Нью-Джерсі, США) біля Нью-Йорку.

Указом президента Російської Федерації в 1993 посмертно відновлений у званні генерал-майора. Його ім'ям названий проспект у Києві і декілька вулиць у Криму.

З 1990 книги і статті Григоренка друкуються на батьківщині. У листопаді 1991-го медична комісія, створена з ініціативи Головної військової прокуратури СРСР, провела посмертну психіатричну експертизу і ви знала Григоренка здоровим.

У 1997 нагороджений (посмертно) відзнакою Президента України – орденом "За мужність" І ступеня.

Читати повністю статтю Василя ОВСІЄНКО "Петро Григоренко - радянський генерал, який став дисидентом"
Історична правда.

: 355 | : PORTAL_SOU | : 5.0/3
: 0

[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Лютий 2012  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
  12345
6789101112
13141516171819
20212223242526
272829

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz