"Вдруге до війська через… 25 років". Або як доцент-спілчанин проходить військову службу у резерві і їсть "генеральську кашу". - 3 Червня 2013 - візитівка Спілки офіцерів України




Офіційні сайти відомств




» 2013 » Червень » 3 » "Вдруге до війська через… 25 років". Або як доцент-спілчанин проходить військову службу у резерві і їсть "генеральську кашу".
14:33
"Вдруге до війська через… 25 років". Або як доцент-спілчанин проходить військову службу у резерві і їсть "генеральську кашу".
Юрій Романишин серед творчої і наукової інтелігенції міста Львова особа відома. Він — завідувач наукового відділу періодичних видань Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, кандидат історичних наук, доцент. З Юрієм Олександровичем ми знайомі давно. І ось нещодавно відбулась чергова на"ша зустріч. Після коротких вітань давній товариш з щирим захопленням повідомив: "Я побував у війську!

Вдруге через 25 років одягнув військовий однострій і з головою поринув у молодість! Це просто клас!». Як з’ясувалося незабаром, мій товариш як резервіст був призваний у 80-й окремий аеромобільний полк і взяв безпосередню участь у навчаннях «Адекватне реагування 2012». «А де ти служив строкову?», «То що ти робив як резервіст?» — засипав я запитаннями співрозмовника. 1987 рік увірвався в життя львів’янина з кардинально новими перспективами на найближчих два роки. Після закінчення другого курсу Українського поліграфічного інституту ім. Івана Федорова настав час виконувати свій громадянський обов’язок — йти до війська. Тоді Юрі було вісімнадцять з половиною років. Єдиний син у батьків лікарів, на думку останніх, не міг служити в армії... Він мав бути «хворим». Засмучувала батьківське серце війна в Афганістані. — Та моє особисте переконання на той час збігалося і з суспільним: визначенням порядності і сили чоловіка був один критерій — служба в армії. Тож усі спроби батьків відговорити мене від «муштри» були марними, — пригадав Юрій. 3 липня 1987 року Юрія Романишина призвали до лав Радянської армії. Де служитиме, він не знав, та був переконаний, що поїде кудись дуже далеко. Йому пощастило. Він, хлопець із Західної України, був направлений у Чернівці. Частина розташовувалася на мальовничих околицях столиці Буковини. Це був учбовий центр, де готували командирів відділень для мотострілецьких підрозділів. Саме тут новобранець пізнав смак солдатської каші. — Після теоретичних занять у класі незабаром розпочалися і польові виходи на полігон «Прибан» у Сторожинецькому районі. Забігаючи наперед, зазначу, що за іронією долі, саме на нього я і потрапив під час свого резервістського відрядження. Доля! Вона мені подарувала незабутню зустріч з молодістю і спогадами перших кроків армійської служби. Саме на цьому полігоні я навчався стріляти з автомата Калашникова, копав окопи, словом, пізнавав військову науку, — ділиться спогадами співрозмовник. 
Півроку навчання промайнули, як один день. Тут Юрій Романишин отримав військове звання молодшого сержанта, став командиром відділення. Він був готовий служити там, де потрібно Батьківщині: чи то в Забайкаллі, чи то за Полярним колом, чи то в пустелі Каракуми. Душею романтик, він бачив себе на безкраїх просторах. — Усі мої друзі однокашники служили далеко від дому. Один у Оренбурзі, інший у Ростові на Дону, третій на Новій Землі. Мене ж після «учебки» планували відправити у селище Верещиця, що поблизу Яворівського полігона. Тобто фактично лише за 50 км від дому. А це у мої плани не входило! Тож я почав розпитувати товаришів, куди розподілили їх. Як з’ясувалося, усюди по Країні Рад і навіть за кордон. Так сталося, що документи двох молодших командирів, яких готували за кордон, не пройшли спеціальної перевірки. Тут і настав мій зірковий час! — говорить Юрій. Молодший сержант Юрій Романишин був скерований для подальшого проходження служби у село Козлов (недалеко від м. Оломоуц), де стояла пересувна ракетно- технічна бригада Центральної групи військ, у Чехословаччині. — Це була засекречена частина. На її озброєнні знаходився комплекс SS 18, або «Сатана», як називали його у США й інших країнах так званого «ворожого табору». У 1988–89 роках, за певних політичних процесів у світі, ці ракети і бойові ядерні заряди від них ми відправляли в Союз, у Капустин Яр, де знаходився ракетний військовий полігон, — розповів він. 
Тут Юрій Романишин прослужив до закінчення терміну строкової служби. За відмінну службубув нагороджений численними відзнаками і заохочений десятьма добами відпустки. Навесні 1989 року у званні сержанта повернувся до рідного Львова і продовжив навчання у виші. 
— Коли кандидатська дисертація була готова і до захисту залишалось небагато, мене запросили працювати до тодішнього Львівського військового ордена Червоної Зірки інституту імені гетьмана Петра Сагайдачного Національного університету «Львівська політехніка» на кафедру журналістики. Я із задоволенням погодився, адже це було моїм як по духу, так і за фахом. Тут отримав перше офіцерське звання запасу, — розповів Юрій. 

«Солдатська» каша стала «генеральською» 

З того часу в його житті змінилось багато чого. Він пишається тим, що захистив кандидатську, працює в підрозділі Національної академії наук України, дослужився до капітана запасу, одружився і виховує двох прекрасних діточок. Про військову службу залишалося б тільки згадати, якби у серпні минулого року його не запросили у Галицько – Франківський ОРВК міста Львова і запропону вали підписати контракт на військову службу в резерві. 
— Заперечень з мого боку не було жодних! Військова служба мені завжди подобалася! Вже 23 серпня я був на співбесіді у начальника відділу кадрів 80 го окремого аеромобільного полку. Переглянувши мої документи, офіцер кадровик зауважив, що таких резервістів (з Національної академії наук України), як я, у цій частині ще не було. І без вагань призначив на посаду заступника командира роти з виховної роботи, — розповів Юрій Олександрович. 
Його та інших резервістів викликали у полк усередині вересня. Якраз у час, коли на різних полігонах проходила активна фаза дослідницьких навчань «Адекватне реагування 2012». Видали новенький камуфляж та повели в їдальню. — Найперше, що мене вразило, — у війську спілкуються українською. 
Всім, хто говорить, що в армії розмовляють виключно російською, запере чуватиму. Друге здивування чекало в солдатській їдальні. Строковики не набирали їжу з бачків, а стояли у черзі до «роздатки» з підносом у руках, черга рухалась швидко і затримки не було. Згодом дізнався: на кухні солдати вже не служать (як це було у Радянській армії), а солдатський борщ варить цивільна фірма. Скуштував, смачно, як вдома! Солдатська каша перетворилася на генеральський обід, — ділиться враженнями співрозмовник. — На наступний день з резервістами проводили заняття з різних військових дисциплін. А під вечір оголосили, що особовий склад частини зранку вирушає на навчання на полігон «Прибан». Для Юрія Романишина ця ніч була однією з найдовших. 
— Довго не міг заснути, подумки поринув у 25 річні спомини. Тож команда «Підйом, тривога!» викликала лише добрий настрій. Після загальних зборів ми доотримали військову амуніцію та зброю, посідали у кузов «Уралу» та рушили. Чесно кажучи, я ще ніколи не долав шлях у понад 300 кілометрів у кузові вантажівки. Колона з понад 80 військових машин рухалася повільно, тож довелось добряче помучитись, підстрибуючи від наших доріг на твердій лавці, — пригадує науковець. 
Тут на полігоні резервісти пробули чотири дні і взяли безпосередню участь у військових маневрах. Наш герой потрапив до інженерно - саперної роти. І разом з іншими військовослужбовцями розставляв вибухові пакети та сигнальні ракети, проводив підривання. А крім цього оборонявся і йшов в атаку, 
маскував техніку і облаштовував польове місце ночівлі. Словом, робив усе те, 
що називається коротко — служба. 

«І як воно служити в українській армії? За 25 років щось змінилося?» — 

задавав я запитання. — Змінилася насамперед сутність. Я відчув, що в Українській армії присутнє почуття відповідальності за свою Батьківщину. У Радянській воно було розпливчастим, на зразок слів із пісні, яку ми тоді співали: «Наш адрес — не дом и не улица, наш адрес Советский Союз». По друге, разючі зміни у військових одностроях. Пілотку змінили на кепку, незручні 
чоботи відійшли у вічність, а замість них тепер сучасні берці. Залишилась незмінною тільки військова техніка і зброя! Ті самі БМП, БТР, та сама стрілецька зброя. А взагалі вражень хоч відбавляй! 

 

Чого варте лише ліжко з соснових гілляк, листя і трави. А розмови і спогади біля багаття! А ранковий душ з криштальної річкової води! Ці хвилини життя безцінні, як і змога наче в машині часу побувати у своїй молодості, — переконаний Юрій Романишин. Він задоволений, що підписав контракт на службу в резерві. І впевнений: якщо йому запропонують зробити це вдруге, то без вагань пристане на пропозицію. 

 

Юрій Романишин любить військо, тут йому цікаво, він переконаний, що кожен мужчина повинен вміти захищати свою Батьківщину. 

Віталій СТЕЧИШИН, 
«Народна армія» 


Фото з особистого архіву 
Юрія РОМАНИШИНА








P.S. Юрій Романишин 
член виконкому Львівської обласної організації Спілки офіцерів України, капітан.




: 494 | : PORTAL_SOU | : 5.0/1
: 0

[ | ]

"Спілка офіцерів України (СОУ) є всеукраїнською неприбутковою громадською організацією військово-патріотичного спрямування, яка об'єднує на добровільних засадах громадян України: військовослужбовців-офіцерів, прапорщиків і мічманів кадру, зарахованих до Збройних Сил України до запровадження військової служби за контрактом, ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, курсантів (слухачів) випускних курсів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають військові навчальні підрозділи, що здійснюють підготовку спеціалістів для військових формувань України, військової служби за контрактом, за призовом, запасу і у відставці Збройних Сил України та інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів, Міністерства з надзвичайних ситуацій, військовослужбовців які проходять службу у резерві (надалі - Збройних Сил України), а також громадян офіцерів (старшин) - ветеранів військових формувань, які брали участь у визвольних змаганнях за незалежність України..."





ОФІС ВГО СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ

переглянути збільшену мапу
Логін:
Пароль:



НОВИНИ  © ВГО СОУ






Пошук

Календар

«  Червень 2013  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
     12
3456789
10111213141516
17181920212223
24252627282930

Наші друзі та партнери

Пам’ятай про Крути [Vox.com.ua] Портал українця
Пиши українськоюЕвропейський конгрес українців
Українці УгорщиниСпілка українців у Португалії інтернетвидання -Українці у Португалії-
Український радіопортал - Украинский радиопортал
 ПРОСВІТА - КРИВИЙ РІГ
Воєнна історіяЧасопис Промінь Просвіти
zampolit
Українське життя в Севастополі
Український козацький портал

Сайти осередків СОУ

Кнопка ВОО СОУ




Кнопка КРоСОУ

Тернопільська СОУ






  • При використанні інформації посилання на  www.portsou.at.ua  бов’язкове.
  • Зміст матеріалів на сторінках сайту не завжди відображає офіційну позицію Всеукраїнської громадської організації СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ і адміністрації сайту.
  • Адміністрація сайту не несе відповідальності за зміст рекламних банерів, які надає сервіс "Ucoz".
  • Відповідальність за точність наведених фактів, цифр, та імен несуть автори матеріалів.
                                                         
Locations of visitors to this page

© Портал українських офіцерів
(Спілки офіцерів України)
2017

E-mail редакції: rigsou@ukr.net




Використовуються технології uCoz